Однорідні члени речення. Вставні слова, звертання

Цвіли над обрієм огні Стожару, і лівим боком сходив Оріон.

Музика захоплює весь світ, душу окрилює, сприяє лету уяви.

Гаї скидають шати золоті, і пишно грає барвою на самоті зелена хвоя.

Хоч ніч облягає, та в пітьмі глибокій вже грають-палають досвітні огні...

До весни затихнули в байраці і струмок, і голос журавля.

Закликав червень чарівну теплінь у тихий сад і у поля безкраї.

Чоботарі, і теслі, й хлібороби - мій добрий рід і давній родовід.

Ми маємо право на сум і любов, на щастя, на сонце і трави.

Пісня любові й дитинства в серці бринить, як струна.

Зникає поїзд в синяві дощу, колесами вистукує об крицю.

Темна ніч розкидала шовки на поля і чарівні садки.

Літа на зиму повернули, пливуть в осінній мудрості.

Я в пісні молодість знайду та довго-довго буду з нею.

Згори видно скошені жита та залитий водою луг.

На розпутті кобзар сидить та на кобзі грає.

Тече вода в синє море та не витікає.

Усюди німа тиша на річці у лісі на полі.

І все поволі зникає море скелі земля.

Усе в чеканні спілі краплі рос земля і місяць вишні і тополі.

Кожен кущик горбок долина стежечка усе це йому знайоме.

1

2

3

4

Мабуть ніщо так не радує людський зір як зримий результат роботи.

Я не гірший за інших на щастя і за інших не кращий на жаль.

І все на світі треба пережити і кожен фініш це по суті старт.

Нелегко кажуть жити на дві хати а ще не легше жить на дві душі.

Ти певно ще тоді була малою як пролітала зірка із мітлою.

Для нас у ріднім краї навіть дим солодкий та коханий.

Видно було вже пізно бо ніде по хатах не світилося.

Це може навіть і не вірші а квіти кинуті тобі.

Якщо ворог не здається його знищують.

Наш будинок на відстані здається палацом.

Здається казкою відпочинок у серпневій Ялті.

Здається ти й позаторік тут був та копості мені робив?

Чи знаєте ви коли зазеленіє?

Дорогий діду а які у сонця ключі?

Ой не клубочся тумане листя не в'яль тополине.

Я стужився мила за тобою з туги обернувся мимохіть у явора...

Пусти мене, мій батеньку, на гори, де ряст весняний золотом жаріє.

Дяка щирая тобі, ніченько-чарівниченько, що закрила ти моє личенько.

Рости, моя пташко, мій малиновий цвіте, розвивайся, поки твоє серце не розбите.

Ой ти дівчино, з горіха зерня, чом твоє серденько - колюче терня?

1

2

3

4