Однорідні члени речення. Пунктуаційна помилка при однорідних членах

Місяць високо викотивсь на небо, і заглянув у човен через високий берег.

Не сплять лише цвіркуни й фонтани, та кліпа очима зоряне небо.

Схилились вишні в розпачі німім і ронять цвіт весільний у калюжу.

Синій вечір тихо бродить, квіти колихає і навшпиньки в хату входить, вікна затуляє.

Перлами, росою, сонцем, долиною вмивається земля.

Росли брати, зростали, та не були друзями.

Стомився день, облишив косовицю, дмухнув на сонце, заморочив ліс.

І знову не буде у думах моїх, ні мук, ні страждань, ні плачу.

Співають птицями діброви, шумлять, хвилюються жита.

Важкі краплі роси падали зрідка і тихо в траву.

Усе в чеканні краплі роси, земля і місяць, вишні і тополі.

Прилетіла пташка додому, заспівала пісню знайому.

1

2

3

4

Синє все озера річка в синяві намоклий ліс.

Ні спека дня ні бурі ні морози ніщо не вб’є любов мою живу.

У лісі не було нічого ані грибів ані ягід ані черешень

Куди не повернешся скрізь земля і згори і знизу і праворуч і ліворуч.

Шалений вітер хвилі гнав і розсівав туман руками.

Красива осінь вишиває клени червоним, жовтим, срібним, золотим.

Пізньої осені на зритій землі поплуталась гарбузова огудина.

І пахнуть медом, як осінні соти, мої земні простори і висоти.

Закони вод вітрів і хмар і світла відкрились нам у ті далекі дні.

Тієї осені не було нам спочинку ні вдень ні вночі.

Ми в боротьбі пройшли крізь бурі і негоди і творимо життя незборне молоде.

Люблю я тебе вдень і вночі вранці і ввечері і не знаю краю своєї любові

Ми чуєм трав зелений крик, дощів задумані рефрени.

І сонце, й день, і вишня в цвіті, і творчості крилата мить.

Осінній ліс був легкий і прозорий од жовтого листя та від блідого проміння.

Марко всього везе, та не знає, що діється вдома.

розведене пастухами ще зранку

що залишили недолугі туристи.

і ховається за ліс сонце.

і залишає по собі пустку.

День вечір ніч ранок все біле все тьмяне.

Все навкіл і трави і дерева і кущі наче завмерло.

У селах у яругах у лісах повсюди сіявся сніг.

Все поволі зникає море скелі земля.

Бадилина пташка кущик усе звикає до життя в сутінках.

Скрізь червоно на небі на узгір'ях і на горі.

Луки гори пишні сади все зелене й принишкле.

Я був у власному житті і машиніст (?) і пасажир.

Не схотіла душа бунтівна ні тепла (?) ні смачного пшона.

Один оце я тільки - ні в тин (?) ні в ворота.

Слизняк не виросте ні лебедем (?) ані орлом.