Однорідні члени речення

За лісом сонце сходило і розсіювалося біле плетиво хмар.

То зоря згасає, то меркне місяць у чорній млі.

Дерево переплелося вітами, кущі шипшини порозросталися.

Хочеш їсти калачі — не сиди на печі.

У небі то розгоряються, то погасають сліпучі ракети.

Любив дід гарну бесіду й добре слово.

Кривда правду переборе, і від того бідним людям горе.

І Волги плин, і вітер подніпровський несуть веселі наші паруси.

І день, і ніч, і тисячі ночей, спасибі вам за цю Шехерезаду.

Нехай тендітні пальці етики торкнуть вам серце і уста.

Серед долини зеленіють розкішні густі та високі верби.

Тужлива пісня зринає з сопілки та не розважає сумного серця.

А весілля в нашої донечки буде пишне людне та багате.

Хай тобі стелиться біла дорога та зелено вруняться обабіч жита.

Верби понахилялися до мене та й шепочуть довгастими листочками.

Обов’язковість, уважність — риси успішних людей.

Ховає час печать і сум за ґрати.

Дощ і чорнобривці пахнуть осінню.

Очі їхні — любов та благання.

І сну нема, і спокою немає.

Цілу ніч надворі виє хуга, плаче, деренчить в віконнім склі.

Вітер в гаї нагинає лозу і тополю.

Ой не хочу хатки, ані сіножатки, ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка.

Окрім груш, слив, яблунь, тут росли дуби, клени й тополі.

А фіолетово, а синьо при хаті півники цвітуть.

Раділи і садок, і поле, і долина.

Ось засиніла на небосхилі попруга, чи ліс, чи гори.

Думки, надії і причали снів мені давно нічого не пророчать.

Люблю твій малиновий усміх і святкову розкриленість барв.

Весело й шумливо на вигоні за шахтарською слобідкою

З кленового пагона зірвався широкий жовтий лист.

У хаті стояв густий передсвітанковий морок..

Найвищі Карпатські гори на Івано-Франківщині.

Випускники зібралися теплого з лагідними вечорами серпня.

Величезна скляна будівля виросла перед нашими очима.

То тут то там розсипані були червоні жовті й сині бризки.

Верхній шар чорнозему змінився твердою віками спресованою глиною.

А мати жде і поглядом далеким шукає битий посивілий шлях.

Холодне молоде срібло сонця пізньої осені розлите по землі.

Вже здалеку бачу маленьку білу постать на обніжку.

Є в нас сила і правда, і слава, і земля своя рідна й свята.

Шумить і шепче, і тривожить зрадливий дощ із-за кутка.

Їхав, їхав козаченько лугом, долиною та лісочком, та садочком до своєї милої.

На Колимі запахло чебрецем, і руто-м’ятою, і кропивою.

А чи не занадто я славословлю старих своїх коней і село, і стару свою хату?

Ніч була хоч і зоряна але темна.

Я живу не так собою як тобою.

Справжні чудеса можна побачити уві сні або в казці.

Було нестерпно жарко як у приміщенні так і на вулиці.

Людина птиця і бджола люблять погожу днину.

1

2

3

4

5

Лупиться під палаючим сонцем старенький вимитий дощами дах.

У голосі твоїм бринять людяні теплі співчутливі нотки.

Під хатою цвітуть просвічені сонцем високі рожі.

Тінь сягала аж на дальні вкриті молоденькою зеленню кручі.

Ліворуч на стіні чорніли ковані двері угорі високий критий залізом дах.

розведене пастухами ще зранку.

що залишили недолугі туристи.

і ховається за ліс сонце.

перетворюючись на чорне попелище.

і залишає по собі пустку.

Мене весь час то палило, то морозило.

Зерно і камінь, суша і вода достойні буть зображені в картині.

Любить він такі ночі безвечірні, цю тишу і якусь таємничість у всій природі.

Над травою височіли безладно розкидані черешні, яблуні, груші.

1 ряд

2 ряди

3 ряди

4 ряди