Однорідні члени речення

Вже третій день живу у лісі, годую білочку з руки.

А по дашку прозорої веранди ходили то дощі, то голуби.

Твій крок у храмі осені, у шелесті трави.

Марнували літечко, марнували.

Сполучниковий

Безсполучниковий

Змішаний

І хтось страшний незнаний загадковий в космічній пітьмі цвьохкає бичем!

Тремтіла річечка рогізна човни ховала в очерет.

Дерся плющ на сходи і стіну.

Красива осінь вишиває клени червоним жовтим срібним золотим.

І зливками розтопленого сонця лежать цитрини груші й виноград.

Я не скрипковий ключ а журавлиний тобі над полем в небі напишу.

Дозріла пристрасть до вогню і плоду.

Село сосновий виверне кожух і йде назустріч, як весільна теща.

Душа задивиться в туман і марить обрисами літа.

Він ждав мене і думав про розлуку.

І твоє ім’я наповнить душу сонцем і печаллю.

Життя ж коротке і шалене.

Ти їм диктуєш долю, а не вірші.

Старі дуби, спасибі вам за осінь, за відлітання радості і птиць.

Дощу і снігу наковтався комин.

І спить в снігах все тепле і живе.

І над медовим подихом галявин сміється сонце усміхом білявим.

Тут на землі я шукаю хоч слід роду мого у плачах і легендах!

Пасуться коні під курганом, чекають вершників своїх.

Стояла ніч, красива, як Кармен, червоні й чорні міряла троянди.

Хай буде сніг, і музика, і вечір.

Снігурчик прилетів червоногрудий, та й сніг клює.

В миготінні трасуючих трас в гримотінні новітньої ери я рятуюся тут серед вас, сталактити моєї печери.

І добре тобі і весело на білому світі жити.

А їх давно вже переслідує страшний безжалісний чаклун.

Суха порепана дорога повзе, як спраглий крокодил.

І вечір сипав золоті монети в його потертий сірий капелюх.

Гуде тугий каштановий тимпан.

І дощ, і сніг – і все воно минеться.

І плаче коник серед трав – нема мелодій.

Стоїть берізонька – як в іскрах золотих.

Доросла пам’ять – то уже не слайди.