Однорідні члени речення

Поза хатами стежка розширювалась і прямувала попід кам’яною горою до самісінького ліска.

Між деревами ховався невеличкий струмок, у ньому — завжди холодна джерельна водиця.

На/весні річка в цьому місці широко розливалася, затоплюючи собою велику ділянку землі, а влітку, коли вода спадала, на лузі селилося безліч усякої дрібної звірини, і великий птах там полював.

Аж ген від отого лісочка, що не/виразно синів удалині, і до високого пагорба був його луг.

Ще не вмерла Україна, і слава, і воля (П.Чубинський).

Тиша була переповнена всякими звуками (М.Коцюбинський).

І чого тільки тепер нема на ярмарку? (М.Стельмах).

Життя не кінчається смертю, якщо залишається сад (В.Терен).

Хочу бачити, знати, чути, і любити, й творити красу (Л.Первомайський).

Співає осінь ніжно й журливо (Д.Павличко).

Спокійний та тихий на вдачу, він не любим гурту (І.Нечуй-Левицький).

Розжеврене, червоне сонце низько спустилося (Л.Українка).

На землю сніг упав і просто, і барвисто (А.Таран).

Поезія – це стиснута пружина Думок поета (І.Низовий).

Якби ви знали паничі, де люди плачуть живучи, то ви б елегій не творили (Т.Шевченко).

Хай на ньому цвіте росяниста доріка, і зелені луги й солов’їні гаї (А.Малишко).

Красива осінь вишиває клени червоним жовтим срібним, золотим.

Схилився вечір до землі і срібним сяйвом ріки стелить.

І барвінком і рутою і рястом квітчає весна землю.

А тим часом місяць пливе оглядать і небо і зорі і землю і море.

З півночі раптом налетів вітер наробив лиха в господах (Д. Ковальський).

На синіх долонях вечора темним смутком горбатився старий вітряк і в благанні простягав змерзлі руки чи до неба чи до людей (М. Стельмах).

На річці, у лісі, на полі - всюди німо тихо (І. Нечуй Левицький).

Тихі сосни мудро й величаво серед світу білого стоять (Г. Чубач).

Неможливо прокинутися вранці сильною людиною.

Якщо немає дороги на Захід, тоді краще їхати на Схід.

Земля в будь-якому випадку кругла – рано чи пізно кожен прийде до того, до чого повинен прийти.

Часом потрібно чогось не знати або щось пропустити, щоб залишатися щасливим.

Темніло небо, а потім звільна прояснювалося зорями.

Гнів і жаль, огонь і холод, несамовита радість і гірка туга разом обхопили Петрове серце.

Багато з ким можна посміхатися, сміятися від душі, говорити про всяке.

Зустріти себе – це і є мета того самого пошуку, якому кожен з нас повинен присвятити життя.