Однорідні члени речення

У піднебессі то розгоряються, то гаснуть сліпучі ракети.

То зоря згасає, то меркне місяць у чорній млі.

Дерево переплелося вітами, кущі шипшини порозросталися.

За гаєм сонце сходило і розсіювалося марево хмар.

Дідусь любив щиру бесіду та добре слово.

І день, і ніч, і тисячі ночей, спасибі вам за цю Шехерезаду.

І Волги плин, і вітер подніпровський несуть веселі наші паруси.

Нехай тендітні пальці етики торкнуть вам серце і уста.

Почувся знадвору чийсь тихий, але знайомий голос.

Земля на тих полях була чиста, чорна і сита.

Сад прикрашають статуї, альтанки, фонтани.

Осінню, веселим падолистом дихнув на нас вітер.

Аж он засиніла на небосхилі попруга, чи ліс, чи гори.

І сну нема, і спокою немає.

Раділи і садок, і поле, і долина.

Ховає час печаль і сум за ґрати.

Дощ і чорнобривці пахнуть осінню.

Цілу ніч надворі виє хуга, плаче, деренчить в віконнім склі.

Окрім груш, слив, яблунь, тут росли дуби, клени й тополі.

А фіолетово, а синьо при хаті півники цвітуть.

Є в нас сила і правда, і слава, і земля своя рідна й свята.

На Колимі запахло чебрецем, і руто-м'ятою, і кропивою.

Їхав, їхав козаченько лугом, долиною та лісочком, та садочком до своєї милої.

Шумить і шепче, і тривожить зрадливий дощ із-за кутка.

Світло хвилями ллється з неба, сповняє повітря, несито пожирає тіні на землі, заганяє їх під дерева, кущі й гущину.

І коли доля раптом так жартує, що світло заступає чорна хмара, лише надія крила нам дарує і до життя у віру повертає.

І пада сніг лапатий, волохатий спокійно й величаво над селом.

Як мати любила робити і в городі, і в полі, і в лузі, і в лісі і тихо втішалася зробленим.

Найвищі Карпатські гори на Івано-Франківщині.

З кленового пагона зірвався широкий жовтий лист.

У хаті стояв густий передсвітанковий морок.

Випускники зібралися теплого з лагідними вечорами серпня.

Надворі пахне молодим осокорячим листям.

Сині зеленкуваті фіолетові присмерки спадають степом.

У гарячий літній день ліс на горах сяє а в долинах чорніє.

Сльози радості збігають по чисто виголених худих щоках.

Вже здалеку бачу маленьку білу постать на обніжку.

А мати жде і поглядом далеким шукає битий посивілий шлях.

Холодне молоде срібло сонця пізньої осені розлите по землі.

Верхній шар чорнозему змінився твердою віками спресованою глиною.

Усяке птаство як-от деркачів перепілок куликів курочок можна було викосити косою у траві.

Оцих тополь приречений кортеж довічно супроводить Україну і традиційні верби і калина все батьківське але й синівське теж.

Луки і ліси під пензлем осені барвисто немов шедеври пейзажиста горять на виставці краси.

І це повітря і покручені лози і зів'яла трава усе це мимохіть нагадувало їй щасливі хвилини життя.

І все поволі зникає море скелі земля.

Луки гори пишні сади усе зелене й принишкле.

Усе зникло наче в казці місто гори поле гай.

Скрізь червоно на небі і на узгір'ях і на горі.