Однорідні члени речення.

Славилися вироби місцевих гончарів: горшки, глечики, гладушки, миски, макітри, близнюки-горнята.

На жовті селянські стріхи, на розбубнявілі брості садів розплюскалася квіткова ранкова повінь.

Околиця (села Іловиця) дуже багата на археологічні та палеонтологічні знахідки.

Пропоную читачеві дещо детальнішу історичну довідку не лише про це село (Антонівці), а й про навколишні хутори й урочища.

І стоїть на ній, вивищуючись над кронами високих дубів і грабів, ясенів і кленів, церква Святої Трійці.

З цієї нагоди (народження сина Данила) князь (Роман Мстиславович) не тільки звелів бенкет влаштувати у таборі, а й заснував село Данилів на честь свого княжати.

Вишневим цвітом пахло тут і рястом.

В садочку стигли яблуко й горіх.

Жувалось хлібно, а коли – й безхлібно.

Проте, погладжуючи блискучі перса буланого, він раз по раз повертався очима до вікна, до порога…

Саме завдяки батькові пощастило Михайлу успішно закінчити великоіловицьку церковну школу грамоти в 1905 році й одержати пільги під час перебування на військовій службі.

Такий перебіг подій , з одного боку, зупинив службову кар’єру Михайла, з іншого – врятував його від шлюбу з москвичкою, котрий невдовзі мав відбутися.

А з-за обрію в іловицькі земні міжгір’я тихоплинно текла золото-блакитна небесна ріка.

Милуючись тими блакитними оранжевими білими червоно-чорними золотистими «мухами», як я тоді називав їх, мені закортіло впіймати хоч одну з них.

Заповнене жлукто заливали крутим окропом, який нагрівали в спеціальному золійникові – великому чавунному банякові.

Під час Великого посту, надвечір, батько запріг коней вимостив добре фасунок посадив мене на застелене вовняним барвистим рядном сидіння, мов якесь паненя, й повіз до антоновецького храму.

Зігрівшись у Гнатовій хаті та взувши залишені там чоботи, повернувся я додому радісним бадьорим з першим у своєму житті букетом підсніжників.

Не давали спокою хижим птахам, руйнуючи воронячі та яструбині гнізда.

Навколо них ми співали козацькі та стрілецькі пісні.

Великі чоботи грузнуть у волинському клейкому багні…

Проте він роззброїв унтер-офіцера, відібравши в того наган, і запропонував ветфельдшерові не повертатися до Фастова та не шукати тут його, а зголоситися на службу до полку, котрий дислокується в Крем’янці.

…Згадав Михайло сяючі очі й теплу батькову усмішку на зораному літами суворому лиці, коли він приніс додому свідоцтво про здобуття початкової освіти.

Михайло згодився, але попросив, аби перед тим йому дозволили відвідати батьків.

Він господар на своєму обійсті, у своїй хаті, на своїй землі…