Неозначено-особові речення

Ти вже йдеш. Дорога в гори. Опадає м’яти лист. Скрипка. Вітер. Осокори. Ще повернешся колись? (В. Китайгородська)

Вуглям полотна не білять (Народна творчість).

День і ніч матері в узголів’ях стоять над нашим сумлінням, над мислями й долями, над тривогами нашими, нашими болями (Р. Лубківський).

Мовчи. Послухай, як говорять: мовою днів — трави. Мовою років — дерева. Мовою віків — гори (Г. Тарасюк).

— Мене били і називали злодієм (Р. Іваничук).

Засіб вираження головного члена.

Відношення дії до діяча.

Час дієслова.

Спосіб дієслова.

Перехідність/неперехідність дієслова.

Ні, не безсило ждати — назустріч сонцю іти (Р. Братунь).

Бажав би я єдиного в житті: на гонах цих упасти у труді і знов піднятись — колосом на ниві (В. Колодій).

Як є за що вмерти, то смерть не страшна... (І. Гнатюк)

Не вивітриться, не загине священний досвід — захищати Батьківщину (В. Фольварочний).

Нас чекають, нас знають, нас люблять, нам вірять, нас ждуть (С. Галябарда).

Отак і вам зробити, друзі, треба, — сказав тоді схвильований Тарас, — землі і волі не чекайте з неба, ніхто її не виборе для вас... (Г. Донець)

Найважче виривать бур'ян. Не вирвеш — захаращить лан (А. Кацнельсон).

І хто б не трапивсь на обійстя — своя людина чи чужа, та їй ніколи в руки вістрям не подадуть у нас ножа (Є. Летюк).

І не чекай подяки й слави... Життя пройшовши чесну путь, щасливий будеш ти, що справи, тобою здійснені, живуть (К. Дрок).

Веселись, моя земле, і сійся, голубій, мов шовковий бузок (О. Зайвий).

На життєві йдучи видноколи, не розтратьте найкращих чуттів. Будьте гідні рідної школи, будьте гідні своїх вчителів! (Б. Мельничук)

П’ятьох старшин козацьких розп’яли (Л. Костенко).

Чи є в світі щось гарніше за великодній світанок? (Я. Гоян)

Ой, ні човна, ні порома. Ночувати мушу вдома (Народна творчість).

Одним рятунок — смерть, а іншим — карі очі, а ще комусь — перо (Т. Севернюк).

Степан: се правда, не рятуйте квітки в темниці... (Леся Українка)

Нам найбільше аплодували. Бо ми були свої і добре знані (А. Камінчук).

Підлітки... Скільки тривог переживають матері й педагоги, вимовляючи це слово (В. Сухомлинський).

Неназване завжди чекає ймення (Т. Севернюк).

Обидві ходили до школи. Обидві славилися співучістю і красою (М. Чабанівський).

Місто, заводи і села, юних вітайте — ідуть! (П. Усенко)

Щасливі щастя не шукають (Народна творчість).

Нас розвели дороги і роки (Т. Севернюк).

У тридцять три розіп’яли Христа. Розіп’яли у тридцять третім Україну (В. Василашко).

Кажуть люди, у битві минулій він солдата грудьми заслонив (К. Дрок).

Чому квітка кульбаби вранці відкривається, а опівдні закривається? (З часопису)

...Із-за дальніх островів виринав місяць. Потім плив по тихих голубих потоках, одкидаючи лимонні бризки (М. Хвильовий).

Заболю, затужу, заридаю.., в собі закурличу (Б. Олійник).

Коли мовчать, то, отже, цілком схвалюють (З часопису).

Тут мертві живуть. Тут німі промовляють (З часопису).

Наші їдуть, ваші йдуть, наші ваших підвезуть (Народна творчість).

О матері, в своїх дітей вдихніть безцінний скарб — любов до Батьківщини (Л. Скирда).

Звуть Українкою тебе в нас, вишне, — вишневим сонцем світишся мені (В. Василашко).

Прогаяне в дитинстві ніколи не відшкодувати в юності, і тим більше в зрілому віці (В. Сухомлинський).

Земля Вітчизни, квітни і живи! (Л. Костенко)

Не гайся у добрі. Не обізлися в горі (Т. Севернюк).

Всіх приймали, всіх вітали, всім уміли догодити. Тільки нашого поета пан забувся запросити (Леся Українка).

Матері не вмирають. Матері не сплять (Р. Лубківський).

Даремно ходиш стежкою крутою, шукаючи загублених слідів... (Б. Лепкий)

Не блукай по планетах і зорях. Повертайсь додому. Там твій батько (Г. Сковорода).

Коли цінуєш кожну мить, то й час тоді тебе цінує (М. Сингаївський).

Учися мудрості в Тараса, у Лесі мужності учись! (Л. Дмитерко)

Сором буде, як нас дикунами, самогубцями люди назвуть (С. Реп’ях).

Навчи мене своєї пісні-радості, своєї туги-вірності навчи (І. Гнатюк).

За державність нову поклонімось вікам! Лиш з державним народом рахуються в світі... (В. Василашко)