Міхаель Енде " Джим Гудзик і машиніст Лукас"

..Невеликого зросту, кряжистий, кругловидий, він чимось нагадував пружний гумовий м'ячик

На голові у нього завжди красувався кашкет, а сам він ходив в незмінному робочому комбінезоні

він був такий маленький, що запросто міг би уміщатися на долоньці. Його голова, наприклад, була не більша, ніж кулька для пінг-понгу

Він був страшенно честолюбний і завидющий і терпіти не міг, коли хтось робив що-небудь видатне

На довгій худій шиї відчайдушно випинав кадик, а з хижої пащі стирчав єдиний зуб, який надавав драконівській морді абсолютно мерзотне вираження

Ця фізіономія чимось змахувала на морду бегемота, тільки вона була ще в жовту і синю крапушку. Далі йшла досить довга шия, яка переходила в щупле тільце, що закінчувалося худим хвостом

Перед друзями стояв худорлявий стариган з дуже славною, доброю особою

Він дуже любив гуляти. На прогулянку він завжди виходив в чорному казанку і ще неодмінно брав з собою парасольку…

… пані (відмітимо відразу - дуже і дуже мила). По своїй комплекції вона чимось нагадувала Крістофа - кругленька, угодована, справжня товстуха-пампушка…

він не любив митися - як, втім, і всі хлопчики його віку. Він ніяк не міг узяти в толк, навіщо йому митися, якщо у нього чорна шкіра і все одно не видно, яка у нього шия — брудна або чиста

Він був непоганим правителем. В усякому разі, ніхто про нього не міг сказати нічого худого, як, втім, і хорошого…

Посередині країни підносилася гора, що займала майже всю територію, а довкола цієї гори, в якої було цілих дві верхівки: одна вище, інша нижче, вилися дороги і доріжки з крихітними мостами і тунелями

Над запашними полями і луками клубочився легкий туман, тут і там виднілися звивисті річечки, через які були перекинуті витончені вузькі містки із справжнього фарфору… На багатьох деревах висіли срібні дзвіночки…

Все тут було з каменю: знизу - суцільний червоний камінь, гладкий, як асфальт, згори - нависають неприступні скелі, а в самому кінці ущелини видніється палаюча куля передзахідного сонця, що освітлює пурпурним кольором моторошнуваті кам'яні стіни, що йдуть увись, готові ось-ось зімкнутися

Тут височіли тисячоповерхові будинки, складені з велетенських сірих валунів, вулиці нагадували вузькі похмурі ущелини.

ся вулиця була загачена народом — це китайці гуляли зі своїми дітьми…Здавалося, ніби все довкола аж кишіло людьми…

Навкруги тільки пісок, камені і якийсь гул. Десь на горизонті на тлі присмеркового неба чорнів силует велетенського кактуса, розчепірені відростки якого здалека нагадували п'ятірню, підняту догори на знак вітання.

На багато миль навкруги розкинулися вогнедишні гори…У деяких гір спостерігалася підвищена активність - раз у раз з них виривалися потужні язики полум'я, інші ж поводилися досить тихо, і тільки слабенькі цівки диму говорили про те, що і вони не дрімають.

Тут, наприклад, пурхали велетенські метелики, що нагадували по своїх розмірах парасольку від сонця. На гілках дерев тут і там перекидалися папуги з яскравими дзьобами. У траві шаруділи величезні черепахи…

До воріт … вели срібні сходи з дев'яноста дев'яти сходинок, а самі ворота, заввишки в десять метрів і шириною в шість з половиною метрів, були зроблені з дуже коштовного ебенового дерева

Три акуратні тераси, покриті суцільним килимом зелені, сходинками піднімалися одна над іншою. І всюди росли дерева самих різних видів і форм. Були тут, наприклад, і прозорі дерева, як в Китаї.

а садочків та галявин тут взагалі не було. Так само як і дерев, кущиків, травички і тому подібного. І над усіма цими незліченними смердючими шумними вулицями, що нагадують ущелини, нависали похмурі стіни кратера

Навкруги все було залито місячним світлом, але там, де закінчувалася пустеля, чомусь нічого не було видно. Ні тобі землі, ні неба. Попросту нічого.