Міхаель Енде "Джим Гудзик і машиніст Лукас"

Прочитайте текст. Виконайте тестові завдання.

Це був Пінг Понг! Він проспав увесь ранок, оскільки ввечері заснув незвично пізно. Тому він не застав своїх нових друзів біля локомотиву. Йому розповіли, що машиністів забрала палацова варта. Тут Пінг Понга охопило погане передчуття. Він носився всіма коридорами царського міністерства доти, поки не почув звуків битви, що доносилися здалеку. Пінг Понг помчав на шум та побачив розчинені двері. Він миттю оцінив усю небезпеку становища. Тут допомогти могла одна-єдина людина – його величність цар мигдальський! Пінг Понг стрімголов ринувся вздовж по коридорах, угору сходами, крізь зали та покої. Він пробігав повз численні пости палацової варти, що намагалася закрити йому шлях, але Пінг Понг просто проковзував під схрещеними алебардами… Ось він швидко застрибнув на широкі мармурові сходи та задріботів до довжелезній килимовій доріжці… Тепер усього лише дві приймальні відділяють його від тронної зали. Ще одна…У найостаннішу мить проковзнув Пінг Понг у вузеньку щілинку і опинився у тронній залі… Тронна зала була величезна-превеличезна, а у самісінькій її глибині Пінг Понг побачив царя мигдальського, що сидів на троні із срібла та алмазів під балдахіном із небесно-блакитного шовку… Перед царем, утворивши велике півколо, забралися владні люди Мигдалії: і князі, і мандарини, і камергери, і дворяни, і мудреці, і астрологи, і уславлені художники, і поети. З ними цар обговорював найважливіші питання правління країною. Були тут і музиканти зі скляними скрипками, срібними флейтами та мигдальським фортепіано, рясно прикрашеним перлами. Вони якраз почали грати святкову мелодію. У великій залі запала повна тиша, і всі з шанобливою увагою почали слухати. Але Пінг Понг не міг чекати на музичний фінал, бо концерти в Мигдалії були довшими за всі концерти на світі. Він протиснувся крізь натовп вельмож і на відстані приблизно двадцяти метрів від трону впав на животик – так у Мигдалії слід вітати царя, – одним повзком опинившись просто перед срібними сходинками. Вельможі занепокоїлися. Музиканти урвали гру, збившись із такту, і придворні сердито зашепотіли. Цар мигдальський, високий чоловік дуже поважного віку із рідкою білосніжною бородою аж до самої підлоги, кинув здивований, проте беззлобний погляд на крихітку Пінг Понга, що лежав біля його ніг. – Чого ти хочеш, малюку? – повільно спитав він. – Чому ти заважаєш моєму концертові? Він говорив тихим голосом, проте голос цей лунав так чітко, що його можна було вловити навіть у найвіддаленішому кутку великої тронної зали. Пінг Понг судомно глитнув повітря. – Джипп… – Заспокойся, маленький! – м'яко попрохав цар. – Що таке? Не треба поспішати! – Таж вони хочуть врятувати Лі Сі! – пропихкав Пінг Понг. Цар схопився. – Хто? – вигукнув він. – Де вони? – У міністерстві! – заволав Пінг Понг… Швидше!.. Па… Палацова варта! – Що палацова варта? – схвильовано запитав цар. – …хоче їх вбити! – пропищав Пінг Понг. Що тут почалося! Вельможі ринули до дверей. Музиканти кинули свої інструменти й помчали слідом за ними. Цар біг попереду, окрилений надією на можливий порятунок доньки. За ним – юрма вельмож, всередині якої був Пінг Понг…А становище Лукаса та Джима тим часом стало зовсім кепським. Усі меблі були порубані на шматочки шаблями палацової варти. Беззбройні друзі виявилися безпорадними проти тридцяти солдатів. – У кайдани їх! – …Ми, мабуть, зараз же відрубаємо ваші вельмишановні голови. Лукас не відповідав. Зібравшись усіма своїми силами, він спробував розірвати ланцюги. Проте вони були з мигдальської сталі, і їхньої товщини вистачило б на цілого слона …Стійте! – пролунав раптом чийсь голос… У дверях стояв цар мигдальський, а позад нього – усі владні люди його царства. – Відставити! – повелів цар…Коли Лукаса звільнили, він спершу знову розкурив свою згаслу люльку, а потім сказав: – Пішли, Джиме! І друзі підійшли до царя мигдальського. Лукас зняв кашкета, вийняв із рота люльку та вимовив: – Доброго дня, ваша величносте! Дуже радий познайомитися з вами особисто. І всі троє потиснули один одному руки. (587 сл.)

(Переклад Є. Поповича)