Міфи на всі часи

Мінос, Дедал, Ікар

Пігмаліон, Афродіта, Галатея

Аїд, Афродіта, Деметра, Зевс, Ерот, Геліос, Персефона

Еврісфей, Гера, Авгій, Геракл, Кербер, Аїд.

Зевс, Гефест, океаніди, Прометей, Сила та Влада

зростав маминим мазунчиком, якого всі балували й пестили. Він був егоїстичним і самозакоханим, понад усе любив лови й часто сам-один ходив на полювання.

Жив ... самотньо, уникав жінок. Жодна смертна жінка не подобалася митцеві, він шукав у жінці досконалої краси, а досконалими можуть бути тільки боги.

Він навчив людей мистецтв, дав їм знання, навчив їх лічби, читання й письма. Він ознайомив їх з металами, навчив, як у надрах землі видобувати їх і обробляти. Прометей приборкав для смертних дикого бика і наклав на нього ярмо

... увесь вільний час робив із пташиного пір’я великі крила. Насамперед він ладнав одну до одної малесенькі пір’їни, а тоді брав довші й довші. Потім міцно стягував їх мотузком, клеїв воском і вигинав, щоб були як у справжнього птаха.

Не можна підійматися дуже високо, синку, бо сонце там палюче, воно розтопить віск — і пір’я розлетиться. А низько над морем теж не лети, щоб хвилі не замочили тобі крил. Треба триматися середини, запам’ятай це

...коли ти відмовишся виконати волю Зевса, ударом своєї блискавки він кине цю скелю з тобою разом у темну безодню. Там, у кам'яній темниці, багато-багато віків, позбавлений сонячного світла, мучитимешся ти в глибокій пітьмі. Минуть віки, і знову підійме тебе Зевс на світ з безодні, але не на радість підійме він тебе. Кожного дня прилітатиме орел, якого пошле Зевс, і гострими пазурами з дзьобом буде рвати він твою печінку; знов і знов буде відростати вона, і дедалі жахливішими будуть твої страждання.

О володарю душ померлих, не гнівайся, всесильний, на мене за мою просьбу! Адже ти знаєш, що не зі своєї волі прийшов я в твоє царство. Дозволь мені, владико, відвести в Мікени твого триголового пса Кербера

– Ну що ж ти ще спиш! Відкрий очі, і ти побачиш, що вже зійшла сонячна колісниця Геліоса, і він повідомить тобі добру звістку.