Притча “Лисиця і Черепаха”
Жила собі звичайна Черепаха Уляна і постійно носила на своїй спині важкий панцир. Але, коли із сусіднього лісу прибігала голодна Лисиця, Черепаха ховала свою голову під панцир і спокійно перечікувала небезпеку.
Ішов час, світ навколо змінювався. У лісі з’явилися нові технічні засоби. І одного разу, вийшовши з дому, Уляна побачила на телевізійному екрані, що висів на дереві, черепах, які літали без панцирів. Диктор-дятел захопливо коментував їхній політ: «Яка легкість! Яка швидкість! Яка граційність!»
День дивилася Черепаха ці передачі, потім другий, третій…
І згодом у її маленькій голові засіла думка, що вона дурна, бо тягає на собі неймовірну вагу– панцир. Чи не краще було б скинути його? І жити тоді стане набагато легше.
Чому б не політати? Небо ж он яке велике і таке прекрасне!
«Достатньо відмовитися від панцира - і мені відразу буде легше!» - думала Черепаха.
«Достатньо відмовитися від панцира - і її відразу буде легше з’їсти!» - думала Лисиця, підписуючи рахунок на чергову рекламу про черепах, які літають.
І одного чудового ранку, коли небо, як ніколи, здавалося великим, Черепаха зняла свій панцир і зробила перший і останній крок до свободи…
Черепаха не знала, і вже ніколи не дізнається, що сучасний інформаційний простір – це система навіювання з боку медіа про те, як нам зняти з себе панцир.
Захистімо себе і не будьмо довірливими черепахами!