Прочитай казку.
Людмила Кибалка
ХВАСТЛИВА КУЛЬБАБКА
Серед зеленого поля майоріли кульбабки, ромашки, волошки… Над ними літали різнокольорові метелики. Кругом краса!
Якось долинула до однієї жовтоголової кульбабки розмова дідуся з онукою. Дівчинка збирала квіти для свого віночка.
— Дідусю, ця квітка — одне велике сонце, яке вранці будить мене, — промовила дівчинка і спрямувала свій погляд на кульбабку.
— Справді, Оленко, якщо уважно придивитися, то воно й так…
Вони пішли, а кульбабка все міркувала й міркувала, що навіть сон їй наснився, начебто вона — денне світило.
Загордилася. Хвалить-вихваляє себе цілісінький день.
— Я — сонечко! Подивіться, яка я гарна… Дякуйте мені, що поруч зі мною на полі зростаєте…
— Воно усім гріє, дає життя. А ти? — відповіла їй Ромашка, яка росла біля неї.
Сонце дивилося на них і мовчало. А наступного дня жовтоголова перетворилася на диво дивне: жовта квітка покрилася білим пухом, який зірвав i поніс вітер.
Уже ніхто з мешканців поля не пізнав хвастливу красуню. Де ж вона поділася?