Літературна гра №1 «Лови помилку» за казкою Оскара Вайлда «Хлопчик-Зірка»

Два бідні Дроворуби прокладали собі шлях додому через великий сосновий ліс. І ось вони дійшли до гірської річки, яка нерухомо зависла в повітрі водоспадом, бо її поцілувала Снігова Королева.

Стояла зимова морозна ніч. Маленькі Білки, які жили у високій ялині, все терли одна одній носики, щоб зігрітися, а Зайці скрутилися клубком у своїх норах і не наважувалися навіть визирнути за двері.

Два Дроворуби загубилися, їх охопив жах, бо вони знали, що Пані Метелиця жорстока з тими, хто спить в її обіймах. Але чоловіки вірили у доброго Святого Миколая, який стежить за всіма подорожніми, і знову пішли по своїх слідах.

Яскрава й красива зірка зісковзнула з неба, оминаючи інші зірки на своєму шляху, і коли Дроворуби здивовано дивилися на неї, вона, здавалося, опустилася за верби, біля невеличкої кошари на відстані не більше кинутого каменя.

Дроворуби знайшли плащ із золотого полотна, розшитий срібними трояндами, згорнутий у багато разів. Коли товариші розгорнули складки плаща, то побачили, що там спала маленька дитина.

Дружина Дроворуба дуже зраділа, що чоловік забрав дитину з лісу додому.

Хлопчик-Зірка виховувався разом із дітьми Дроворуба, їв із ними й грався.

Хлопчик-Зірка ріс справедливим, чемним, благородним.

Односельці дивувалися, бо всі вони були смагляві й темноволосі, а він був білим і витонченим, як слонова кістка, а його кучері були подібні на пелюстки золотого нарцису.

Хлопчик-Зірка любив дітей Дроворуба та односельців. називав їх своїми друзями. Жалів бідних, сліпих, покалічених і нужденних.

Хлопчик-Зірка любив лише себе, і влітку, коли не було вітру, лежав біля колодязя в саду священика, дивився на відображення власного обличчя у воді й сміявся від задоволення, милуючись собою.

Товариші Хлопчика-Зірки корилися йому, бо він був вродливим, хорошим бігуном, міг танцювати, грати на дудці й складати гарні мелодії. І де б не з’являвся Хлопчик-Зірка, вони йшли за ним, і що б він не наказав їм робити, вони все виконували.