КР. Відокремлені члени речення

Хлопець стріляв швидко, хоча й неточно.

О земле втрачена, явися бодай у зболеному сні!

Край шляху, у долинці, догорає вогнище.

А там, надворі, іде дощ, готується до виступу веселка.

За винятком баби Оришки, Чіпка нікого не любив.

Усміхнувшись сонце вмить висушило росу.

Не оравши й не сіявши не будеш хліба їсти.

Ворог під Калинівкою тікав не оглядаючись.

Обганяючи Задорожиий наддає швидкості.

Красуючись біла хмаринка тріпоче вгорі

Сніг іде і сяйво розсіваючи бліде зволожує афіші і обличчя.

Степ зігнавши з себе ранкову прохолоду виграє зеленими барвами.

Над озером холонув вечір зануривши в мілкі береги далеке полум’я хмар.

Дівчина все ще стоїть заломивши руки.

Білий кінь повіддя попустивши летить у степи.

І місяць травень буде гомоніть рудим джмелем наляканим до краю.

Над луками залитими квітневою повінню холонув оранжевий вечір.

Покрите хмарами сонце на сей день червоно вибилося з-за гори.

Дуби наповнені темінню стоять безшелесно в якійсь шляхетній величі.

Мої дні течуть тепер серед степу серед долини налитої зеленим хлібом.

Осінь найкраща пора пахла з усіх садів.

І ми поети атомного віку останні трубадури на землі.

Літературний герой Лаврін Запорожець уособлює мудрість і мужність.

Місяць високе холодне світило супроводив нас у нічні степові простори.

Саме Десна річка мого дитинства залишилася в моїй уяві справжньою казкою.

Людмила як піаністка стала акомпанувати братові-скрипалю.

Рильський як перекладач багато зробив для розвитку нашої літератури.

Венера як правдива мати для сина рада все оддати.

Розглянемо вашу заяву як згоду на продовження контракту.

Як сестра Світлана завжди мені допомагає в тяжкі хвилини.

Кінь відпочивши бадьоро вистукував копитами по лункій дорозі.

Хустину кинувши на плечі надівши плаття весняна берізка вибігла надвечір і жде мене .

Я ненавиджу тих хто не сіявши жне.

Похибки друзів за винятком зради ми повинні терпіти або виправляти.

Я чув про що говорять коні сумні і добрі трударі.

Чистенький чепурненький він зовсім не мав нахилу до Федькових забав

Лагідно світить сонце голубіє небо стоять у барвистих шатах дерева.

У яснім покрові в короні зір виходить ніч

Стрункі білі берізки соромливо ховалися за дубами.

Десь далеко мабуть під Черніговом глухо гули гармати.

Вечір сивий дідуган люльку викурить а з діброви на курган місяць викотить.

Промоклий до нитики з забрьоханими чобітьми втомлений і змарнілий він переступив поріг рідної хати.

Мандрівник вічний невблаганний час іде вперед.

Метелик малий найтихіший літак цього світу волає до нас але ми до нього глухі.

Довгі вечірні тіні перекреслюють порослу споришем вулицю.

Налякане голосами людей продиралося через хащі стадо зубрів.

Дивиться хлопець на зіткані зі срібла вишняки й мало не зітхає.

Люблю ходити по вкритій кришталевою росою ранковій траві.