КР Пряма і непряма мова. Складносурядне речення

Я чую темний гул лісний, і шепіт втомлених ялин, і мідний передзвін сосни.

Ластівка день починає, а соловей його кінчає.

Пройшла гроза, і ніч промчала, і знову день шумить кругом.

Коли кінчається довгий світловий день і гостра спека змінюється м’яким атласним літеплом синього південного вечора, на токах запалюють електричні ліхтарі.

За селом знов шелестіли хліба й пахло полином.

Мине тиждень і осінь перебере свої законні повноваження.

Над хатою зійшла вечірня зоря і заграла золотом в яблуневому цвіті.

Хутенько казка мовиться та не так-то хутко діло робиться..

Вам страшно геть ідіть з дороги!

Розгримілися громи і земля під пшеницями задрижала.

Побігли тіні по траві і лист на дереві помутило.

Чи то мені сниться чи то справді свист тихшає.

Надвечір хмари опустилися нижче, а тополі над селом повищали.

Соловейко у вербах то заливається піснею, то надовго стихає.

Нарешті запалили свічку, та вітер одразу її погасив.

То заблистить самотня зірка, то сріблястим маревом вкриваються контури сизуватої хмари.

Фронт мовчав, чи його чутно не було вітряницею.

Лиш небо гуде неокрає, та сім’я журавлина на крилах весну підіймає.

Між нами ґрат нема, та ними і не можна троянду й солов’я навіки розлучить.

І марили айстри в саду восени про трави шовкові, про сонячні дні, і в мріях ввижалась їм казка ясна.

Море велике, та вода не годиться (Народна творчість).

Минулася буря – і сонце засіяло (М. Рильський).

Хай вітер знамена колише, й співають в садах солов’ї (В. Сосюра).

Хутенько казка мовиться, та не так-то хутко діло робиться (Марко Вовчок).

" П, - а, - П"

"П,- а:- П".

"П,- а,-п".

"П! - а:- П".

Іван Франко писав «Народи тільки тоді зможуть досягнути щастя й

свободи, коли всі будуть ученими працівниками».

«Бути людиною, – стверджував Антуан де Сент-Екзюпері – це означає

відчувати, що ти за все відповідаєш».

«Людина не для того створена, щоб терпіти поразки… – писав Ернест

Хемінгуей. Людину можна знищити, але її неможливо перемогти».

«Ми – не безліч стандартних «я», – стверджував Василь Симоненко

і додавав: – А безліч всесвітів різних».

"Адрію заспівай нам попросила молодиця."

Андрію, заспівай нам,- попросила молодиця.

"Андрію заспівай нам : попросила молодиця".

"Андрію, заспівай нам",- попросила молодиця.

Коли дивлюсь туди он, на захід, іноді чомусь так сумно-сумно стає, говорила Маша (О. Гончар).

Чого зажурився, мій любий козаче – питає дівчина вродлива (Леся Українка).

Варвара запитала у начальника, чи можна послати телеграму в Москву: у неї там занедужала мати (Л. Первомайський).

Яка ти розкішна, Земле, думала Маланка. Весело засівати тебе хлібом, прикрашати зелом, заквітчати квітами (М. Коцюбинський).

Чумацький Шлях струменів молочним сяйвом а білий, наче сметана небесна, сніг м’яко зітхав під підошвами (О. Аврамчук).

То квітка зі сходом сонця з’явиться то травичка між яблунями випростана (О. Аврамчук).

Степан узяв у руки батіг та віжки, цмокнув і коні рушили поволі з гори над берег ріки (А. Чайковський).

На небесній тверді весело іскрилися зірочки а серед них, мов золотий човен, тихо плив місяць (О. Аврамчук).

коли ми повернулися з екскурсії.

хоча за прогнозом і обіцяли буйного.

як і очікуваного кілька днів сонця.

проте клекотав сильний прибій.