КР № 3 Укрм. мова

Усе навколо: дерева, птахи, люди – сповнені весняної, пружної, нестримної сили (В.Собко).

Велика, грізна тиша висить над степом над залитою сонцем висотою (О.Гончар).

У темряві густій тяжкій, і рівній прокинувсь я (М.Рильський).

Наближення зими у всьому серце чує – і в шелесті листів, і в вітрі, і в стежках (В.Сосюра).

До берега наближався Тихон із рябим мисливським собакою (О.Довженко).

Перші зорі виткнулися на ясному й теплому ще небі (Ю.Яновський)

Без коня навіть шовкова дорога муляє (Народна творчість).

Ще звечора на обрії стояла важка сива хмара, сріблився вгорі місяць, мовчазливо дрімав ліс, ніби до чогось прислухаючись.(За Ю.Збанацьким).

За селом вдень і вночі було чути гуркіт тракторів і комбайнів (А.Давидов).

Дмитрик намагався викрутитися і так і сяк (М.Коцюбинський).

На птахів хотіли подивитися і великі і малі (А.Давидов).

Батько кинув заднього воза і побіг з гори до переднього… (І.Нечуй-Левицький).

Вадик чогось тривожився, пильнував, не спускав очей з прибережної смуги і присутніх на ній.

Ввечері граки посідають біля своїх гнізд і сплять до ранку.

Восени уже з дорослими дітьми відправляються пернаті мандрівники за моря й океани.

Ввечері граки посідають біля своїх гнізд і сплять до ранку.

Їй сняться хмари і липневі грози, чиясь душа прозора при свічі (Л.Костенко).

Спинився – волошка чи не волошка вистромила голівку з-поміж колосочків (С.Васильченко).

Та не з братом, не з сестрою – з німими стінами на чужині (Т.Шевченко).

Один із дослідників пропонував прийняти в основу класифікації писанок такі назви, які подають самі писанкарки, а саме «трав‘янки» «голубці» «гребінчик» «хрестик» «безконечник».

Добридень тату мій і далі неосяжні прийміть любов мою й тепло пісень моїх (В. Симоненко)

О ліро пушкінська на світ увесь брини про зорі щастя (М. Ткач).

Ти зійди на гору брате і поглянь на схід: стали світлі наші хати і просторий світ (Я. Колас).

Ми зберегли тебе вкраїнська мово щоб лютий ворог не поранив (П. Тичина).

У неволі тяжко, хоча й волі, сказать по правді, не було (Т. Шевченко).

Тепер, щоправда, довкола було досить голо і сумно (І. Франко).

І враз, неждано і чудно для ранку, сплеснули мідні звуки оркестру (Ю. Смолич).

Дівчина не намагалася заплутувати слідів, вона вкидала всі листи до тої самої скриньки, а коли й не до тої самої, то принаймні в тому самому поштовому відділенні, що значилося під цифрою сім.

Нас не злякають ці гори, де, може, не ступала людська нога (О. Гончар).

Звісно, чумаки завжди рушають до схід сонця, щоб захопити холодку (О. Стороженко).

Ти, мабуть, не знаєш, що наша дивізія носить ім’я мого рідного міста (О. Гончар).

І ось, нарешті, вершина (О. Гончар).

Мій рідний сину бійся нічиїх, вони завжди безликі і холодні (В. Крищенко).

Не вам в мережаній лівреї донощики і фарисеї за правду пресвятую стать (Т. Шевченко).

Моя Вітчизно дорога яка в тобі горить снага!

Україно Слався нивами, слався рідними людьми! (Т. Масенко)

Печаль і гордість повніть, моє слово… (М. Нагнибіда).

О Львове батьку мій камінний, знаю, Як мучила тебе страшна жада в бою, коли напасницька орда Топтала й роздирала Русь безкраю (Д. Павличко).

Орачу мій, господарю великий, гостило в тебе сонце за столом…(М. Стельмах).

За все тобі спасибі, низький уклін о земле, наш уклін! (І. Гончаренко).