КПР 1 ГР 2

"Той князь пішов збирати данину з древлян, як звик був робити. І зібравши данину, повернувся до Києва. Та, порадившись із своєю дружиною, вирішив знову піти до древлян, щоб узяти більше.

І коли він прийшов до них утретє, древляни обурилися, кажучи: “Коли ж це буде — щороку бере данину! Хочемо визволитися від нього!” І вийшли проти нього з міста Іскоростеня, і, схопивши його, стратили тяжкою смертю.

І послали звістку до Києва: “Ми вбили свого князя. Візьми собі іншого, нашого роду.”»

"Він зібрав військо, пішов на південь і захопив місто над Дніпром.

Коли вийшли до нього двоє князів із того міста, він сказав їм:
“Ви не князі і не роду князівського, але я маю князя — ось син вашого правителя.”

І, показавши хлопчика, наказав убити тих князів. Потім він сів у Києві й промовив:
“Хай буде це місто матір’ю городам руським.”

Кажуть, що він мав звичку не лише воювати, а й гадати. І коли віщун сказав йому, що помре він від свого коня, то князь наказав відвести того коня геть.

Та через багато років, почувши, що кінь загинув, він захотів побачити його кістки — і, ступивши ногою на череп, був укушений змією, що там сиділа. Так сповнилося пророцтво.»

"Він не возив із собою ні возів, ні наметів — спав під відкритим небом, клавши під голову сідло, їв просту їжу.

Його дружина казала: “Це справжній воїн, який не боїться ні спеки, ні холоду, ні ворога.”

Його слово було коротке: коли збирався на війну, казав тільки “Іду на ви!”.

Він розгромив багатьох ворогів — хозар, в’ятичів, болгар — і славився від Дунаю до моря.

Але через свою відвагу і прагнення до бою не завжди зважав на поради, через що життя його закінчилося трагічно.»

"...І коли ті прийшли наступного дня, вона звеліла викопати глибоку яму, куди гостей посадили й живими засипали.

Потім вона помстилася древлянам іще тричі — спалила їхнє місто, а пізніше встановила нові порядки збору данини по всій землі.

Ця княгиня була мудрою і першою з руських, хто прийняв християнську віру, за що її шанували в інших землях.»