Братик
Я перестала бути Страшенно Розпещеною Одиначкою того дня, коли мама зняла із дверей стару табличку, а натомість повісила нову. Із цієї таблички ставало зрозуміло, хто більше з нами не живе. Татове ім'я помандрувало разом з ним на іншу вулицю. Здавалося б, нічого не сталося. Половина нашої кам'яниці змінювала таблички на дверях, а татусі переставали жити зі своїми дружинами й Страшенно Розпещеними Одиначками. Тато просто почав дзвонити у двері власного помешкання й зустрічатися зі мною частіше, ніж колись. Дивно, бо раніше таких можливостей у нього було більше. Але, мабуть, так уже повелося, що дорослі люблять ускладнювати всім життя, і треба бути дорослим, аби все це збагнути.
Міс Літа батько привів до їхнього помешкання одного липневого ранку шість років тому, тобто в найгірший із можливих моментів. Бо то був час, коли батьки Аліції, хоча й розлучені, часто зустрічалися й досить мило спілкувалися. Мама чарівно посміхалася татові, а він зізнавався собі, що з новою зачіскою його колишня дружина виглядає краще, ніж одразу після весілля. Ці сповнені обіцянок вечори дозволяли Аліції ненадовго повернутися до дитячої кімнати. Бо коли вона мешкала в дитячій, то часто бачила, як батьки, посміхаючись, сиділи поруч і шепотіли щось одне одному на вухо. Тож дівчинка повірила, що все можна виправити. Особливо після того, як мама без будь-яких церемоній виходила до тата в кремовому халатику. Зрештою, поличка, де завжди стояла татова косметика, була порожньою. І Аліція була цілковито переконана, що наступного вечора батько з’явиться в передпокої з валізкою, повною своїх речей. Натомість тато прийшов із Міс Літа.
Міс заявила, що її звуть Клаудія, і вона може бути для Аліції подругою. Аліція відрубала, що в неї вже є подруга Сара, і нової їй не потрібно. Батько спохмурнів, і донька помітила, що зморшка на його чолі стала глибшою. А мама продовжувала вдавати супер-тітку, викидаючи із себе тисячі нікому не потрібних слів.
Мама не дозволяла Аліції називати Клаудію «Міс Літа», стверджуючи, що це звичайна мстивість. Сама вона намагалася висловлюватися про татову подругу приязно й тепло, та коли донька їй не заперечувала, мамин настрій починав нагадувати зів’ялий фікус у кабінеті. Після всього цього Аліція вже й сама не знала, чи вона лише не любить Міс Літа, чи зневажає її. Клаудія вміла догодити Аліції смачною вегетаріанською стравою, але за мить смертельно вразити звичайнісінькою байдужістю. Бо часто вона поводилася так, ніби Аліції взагалі не було. Або дівчина була черговою героїнею телесеріалу.
Ненависть до Клаудії повернулася за півроку, коли в торговому центрі Аліція довідалася, що стане сестрою.
— Чиєю ще сестрою? — поцікавилася вона, і радість від щойно куплених черевиків, розвіялася, як дим від пригорілого молока. Залишився хіба що неприємний запах.
— Матимеш сестричку або братика. Ми ще не знаємо, — пояснив тато, простягаючи Аліції подарунок на день народження. Ланцюжок з кулончиком-ящіркою.
— Я нікого не хочу, — тихенько проказала Аліція, бо сльози, замість наповнити очі, застрягли в горлі.
— Та ну, — махнула рукою Міс. — Ми ще навіть не знаємо, хто в тебе буде, брат чи сестра. А може, ця наша спільна дитина вдасться дуже непоганою?
— Це буде ваша, а не наша дитина, — розгнівано кинула Аліція. — У мене з нею нічого спільного, — додала вона, не приховуючи сліз.
— Як це? А тато? — здивувалася Міс, колупаючись у склянці з мінералкою й силкуючись витягнути кружальце цитрини.
А потім народився Фридерик. Коли Аліція дивилася на нього в лікарні, то немов бачила власну фотографію. Першу, зроблену старим дідусевим «Ніконом». Тато, коли пішов від них, узяв собі це фото, хоча й подбав про те, щоб у мами залишилася копія. А тепер він міг би подарувати мамі фото Фридерика, а вона була б певна, що на знімкові Аліція.
Йшов час. З братом дівчина затоваришувала й навіть вигадала для нього прізвисько – Ящірка. Чергові літні канікули Аліція провела у селі у дідуся й бабусі. Настав час повернутись до міста.
На порозі стояв батько. Аліція ладна була заприсягтися, що протягом канікул він тільки те й робив, що старів. Невиспаний і неголений, він силкувався на якусь усмішку, але вона чомусь не хотіла триматися на його втомленому обличчі.
— Твоє щастя, — кинула Аліція, привітавшись. — Ще мить, і від твого яблучного пирога залишилися б самі крихти. Зроблю тобі каву, — запропонувала вона й рушила на кухню, але тато зупинив її.
— Залишися, Аліціє, мені треба пояснити тобі, чому я по тебе не приїхав.
— Не варто. На світі все-таки існують поїзди, — відповіла, посміхаючись, донька.
— Варто, — заперечив тато.
Аліція не могла збагнути, про що це він говорить. Утямила тільки, що сталося щось погане, якщо вже він відмовляється від кави. Але потайки сподівалася, що це стосується Міс Літа, яка зібрала батькову валізу й виставила її разом із власником на сходи. Могло ще статися, що тато перестав бути головним редактором видавництва. Для нього це був би кінець світу, бо до своєї роботи батьки Аліції ставилися, як до членів сім’ї. Але ж не Фридерик! Ніщо лихе не могло торкнутися Фридерика, бо він зі злом не мав нічого спільного. Ніколи! Можна було дорікнути йому, що він шепелявить і перекручує слова, що у свої п’ять років занадто любить пофілософствувати. Можна було сердитися на нього за розібрану на окремі детальки мобілку й за те, що він постійно губив іграшки. Можна було образитися на малого за те, що колись він зацікавився, чим квіти п’ють водичку, і повитягав із горщиків усі орхідеї. Проте з ним нічого не повинно було трапитися!
Саме тому Аліція плакала, стиснувши долоні в тремтячі кулаки.
— Чому мені ніхто не сказав? Чому лише нині?..
— Ми не хотіли псувати тобі канікули, — батько не дивився на доньку, наче хотів уникнути її сповнених докору очей. — Спершу ми самі не розуміли, що відбувається. Про результати аналізів довідалися лише три дні тому. Вони дуже погані, як я тобі вже казав.
— Знову ви зробили це, аби мені було добре, — прошепотіла Аліція, і сльози потекли по її засмаглих щоках. — Ви самі вирішили, що я можу знати, а чого ні. От лише нікого тепер не цікавить, що я зараз відчуваю. Гадаєте, мені легше?
Ніхто не відповів, запала невблаганна, безжальна тиша, яку Аліція добре знала. Ця тиша завжди припиняла будь-які дискусії.
— Фридерик щодня про тебе питає, — продовжував батько, обнявши доньку за плечі. — Він не любить лікарні, але там усі від нього в захваті.
— А… Клаудія? — Аліція глянула на тата очима, повними сліз. Нажахано усвідомила, що Міс Літа сидить зараз сама-самісінька в пустому помешканні. І мабуть, анітрохи не скидається на Міс Літа…
— Вона дуже мужня. Багато часу проводить із Фридериком. Навіть навчилася посміхатися. Твоя мама теж нам дуже допомагає. Ну, а тепер, коли ти повернулася, усім нам буде легше.
— Ящірка видужає, от побачите! — Аліція вчепилася в батьків благальним поглядом, але вони, із якихось невідомих їй причин, продовжували штивно сидіти на канапі й поводилися так, наче в кімнаті була тільки ця канапа й вони, більше нікого. (За Б.Космовською.)