(Копія) ВІДОКРЕМЛЕНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

В історії кожного народу є такі пам’ятні, прив’язані до певних географічних місць події, є такі визначні дати, які навічно вкарбовано в народну душу.

Через них, через ті місця, події, дати, як через магічні кристали, висвічується нащадкам сива давнина, пізнається ними власна далека й близька історія

Наші предки ревно дбали, щоб їхньому роду не було переводу, і співали, прославляючи свою працю.

Він держався в кам’яній печері поміж горами, над Дніпром, і ніхто про те не знає, окрім купки вірних козаків.

Довго тут ніхто не поселявся, а родючі нивки заросли терном.

А воно, могутнє світило, усе більше виповнювало собою світ.

Від квітів, особливо пальм й аспарагусів, одразу повіяло життям.

Цвіте липа так буйно й розкішно, що все місто плаває в задумливому мареві.

Обабіч шляху лежали незнайомі поля, перекраяні вузькими довгими нивами.

Виблискуючи проти молодого місяця мокрим днищем, серединою ріки повільно плив за течією перекинутий човен.

Бо коли, закохані в минуле, прокуняєм свій великий час, наша лінь ніколи не розлучить

Буду, мамо, горда і вродлива, з тебе дивуватися повік.

Там, у степу, схрестилися дороги, немов у герці дикому мечі.

Не шкодуй добра мені, людині, щастя не жалій моїм літам.

Чи винні ми щось комусь у житті, окрім наших батьків?

Небо розгорнуло намет свій – синій, широкий, глибокий.

По всім світі пронесу нашу гордість і красу – рідну мову.

З доріг життя сховавши втому, я в отчий край вернусь назад.

Там, замість житечка, в теплеє літечко терен зацвів.

У всякому ділі є свої майстри і своє, так би мовити, натхнення.

Я так люблю тебе, мій краю, красу твоїх степів і гір

Данилко радо, з підскоком, біг до сусідів.

На світі все знайдеш, крім рідної матері.

Він, п’ятирічний хлопчик, міг би гратися годинами

Ночували гайдамаки в зеленій діброві, на припоні пасли коні, сідлані, готові

Сам Лисенко, бездоганний лицар української пісні, прекрасний композитор і піаніст, зостався в моїй пам'яті як найчарівніша людина.

Он хмарки бредуть повільно одна за одною над самим обрієм, схожі на білих лебедів.

Не чути ніякого голосу, крім вівчарської трембіти, десь на далекій полонині.

Ви щасливі, високії зорі, все на світі вам видно звисока.

Троянди, гріючись на сонці нескупім, нам серце радують відродженням своїм.

Киваючи рясною головою, зелений ліс до сонця засміявся.

Зіткана сонцем з добра і любові пісня – зажура моя чорноброва.

На лівобережжі, замість верб і чагарників, видно смуги темені.

Заспівай, як кажуть, наостанку, щоб цвіла мелодія в устах.

Умитий сонцем, ген над берегами калиновим багаттям жеврів схід.

Шумить і гомонить ріка, обганяючи себе саму.

Ця своєрідна гавань, на відміну від основного русла Дніпра, мілкіша.

Дніпро — найбільша річка України.

Перегороджений дамбами, Дніпро втратив свою велич.

Дніпро, цей могутній богатир, тяжко зітхає.