(Копія) Складносурядне речення

Може ти й великий мудрець, може й справді для інших взірець, та не смій зневажати людей, і заради найви­щих ідей. (П. Сингаївський)

І згорають дні, як стрічі, і димлять вітри розлуки.(Т. Севернюк)

Хай сміється всім блакить і звитязький спів дзвенить! (Б. Грінченко)

І знов земля кипить у боротьбі, і знову я належу не собі. (Л. Костенко).

Обережно заглянув до дупла — й раптом в обличчя вда­рило шумом, плюскотом крил. (Є. Гуцало)

Обережно заглянув до дупла, й раптом в обличчя вда­рило шумом, плюскотом крил.

Обережно заглянув до дупла й раптом в обличчя вдари­ло шумом, плюскотом крил.

Обережно заглянув до дупла, й раптом в обличчя вда­рило шумом плюскотом крил.

Під листям біленькими губками дихала трава і врізнобіч

розбігалися мишачі окопчики. (М. Вінграновський)

Срібно­холодні роси слалися і дикі кози стрункі й по­лохливі виходили пастись на полянку. (М. Івченко)

Над річкою прошелестіла гайвороняча зграя і знову стало чути густе комарине гудіння. (Гр. Тютюнник)

Тут з­-за хворостяних тинів привітно здоровкаються з людьми веснянкуваті вишняки і в них то сумують то веселіють біленькі хати. (М. Стельмах).

Туман уже піднявся — і небо стало сірим. (М. Коцюбин­ський)

І раптом темінь неба осяяв яскравий спалах, і над зем­лею загуркотів перший грім. (Я. Гримайло)

І видзвонює жайвір у полі, і цвіте зачарований світ…

(І. Гончаренко)

Сонце повільно котилося у високому небі, і його жаркі промені безжально палили поріділий серп.

(Ю. Мушкетик)

А в серденьку твоєму цвіт весняний, то білий, то роже­вий, то червоний віночком зацвіте. (Леся Українка)

Руки її то перебирали зовсім новий одяг, недавно по­шитий чи куплений, то вже між її темних пальців тек­ли разки старовинного намиста. (Є. Гуцало)

Озвалися, забриніли бруньки крислатого осокора,а онде застрікотіли ніжні сережки берізки білокорої. (Ф. Мамчур)

Зорі ті ж самі, одначе світ інакший. (О. Пахльовська)

Служки носили безліч страв: тетереви, гуси, журавлі, голуби, кури; всілякі напої: вино, мед, чистий і варений з корінням, квас.

Дівчата пряли починки, вишивали, готували сорочки на придане.

Тугі, кошлаті гриви хлюпали в груди, повивали ноги, хапали за високо зведені копита й тягли в глибінь.

Скільки дозорців з нудьги полювало за лисом, а жодному не вдалося влучити.

Він пострибає і, розуміється, злякається й почне плакати. (Складне речення.)

Човен висувається з-під верболозу чорним клинцем, і на воду сповзає дядькова тінь. (Просте речення з однорідними присудками.)

Вони робили собі курбало у потоці, глибоке місце, і, роздягшись, бовталися в нім. (Просте речення з однорідними присудками.)

Пісні, здається, гойдалися з нею ще у колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях. (Складне речення.)

Небо над степом чисте і літак, як рибина, пішов угору, крізь прозору океанну блакить.

Палить сонце, і весь простір завуальовано інеєм.

Кожен розповідав про найцікавіші бувальці, і в них вимальовувався колективний життєпис, переснований родинними турботами та вболіваннями.

Блискають тільки гострі, колючі згуки, і дрібно сиплеться регіт на металеву дошку, як шріт.

Витьохкував у березі соловей і десь співали дівчата.

Безлисті чорні дуби та гриби в лісі рельєфно чіткі і в прогалинах між стовбурами погляд летить далеко.

Шибки мов у пропасниці тремтять від ревиська моторів і стіни так само вібрують.

Навкруги була пустка самотній ліс і не видно було живої душі.

Або сина його виженуть із гімназії, не давши йому докінчити курсу, або нехай він, батько, висіче сина різками таки тут, у Полтаві, в гімназії. (Складносурядне речення з єднальним сполучником.)

Розмножують горицвіт свіжозібраним насінням, та схожість його невисока. (Складносурядне речення з протиставним сполучником.)

Темніли стрілки щавлю, та смачно вабила конюшина. (Складносурядне речення протиставним сполучником.)

Колись на вершечку могили ще лежав велетенськип гранітний валун, і з нього було видно далі, аж за Дніпро, але його розтрощили блискавиці. (Складносурядне речення з розділовим сполучником.)

Ось і хата дядька Себастіяна, на ній темніє велике гніздо, зверху в ньому живуть лелеки, під низом — горобці.

Там вогко, сіно пахне цвіллю.

На клумбі цвіли жоржини, чорнобривці, пахло прив’ялим духом полину.

Івана гукали од хати, але він того не слухав.

А довкіл: ні в лісі, ні на річці — ані лялечки, тільки луна котиться.

Знову там і сям сяйнули зморені голоси повзиків, скупо озвались пищухи.

На городі — картопля і соняшники, а просто над самою річечкою — якась комірчина.

На іржання білого коня коротким клекотом обізвався лелека — клекіт захлинувся в урочистій задумі.