(Копія) Складнопідрядне речення ЗНО

Щасливий, хто сни має милі.

Скільки голів, стільки й умів

Виспівує та щебече, поки місяць зійде.

Немає такого дерева, щоб на нього птиці не сідали.

Нещасна нація, котра не вміє цінувати свої таланти.

Хоча була північ, спати не хотілося.

Де кров текла козацька, трава зеленіє.

Куди серце летить, туди й око глядить.

Де є страждання, там нема краси.

Звідки ласка, звідти й казка.

Та не злічить віків, що встигли вже пройти.

Добре тому ковалеві, що на обидві руки кує.

Не писав я до тебе останні два дні через те, що був у дорозі.

О, як потрібно вміти дорожити безцінним спадком, що дали віки.

Беруть на книпи молоді міста прапращурів, що вийшли з неоліту.

Не знав, що любов може розтопити найчерствіше серце.

Минуле було прожите для того, щоб ствердити майбутнє.

А наше діло - все це прополоти, аби хоч крихту істини знайти.

Доки людина не втратила здатності червоніти, вона ще людина.

Якщо вибирати між красою і правдою, я вибираю красу.

Коли в похід виходила батава, її піснями плакала Полтава.

Як не буде птахів, той людське серце стане черствим.

Якби мені, мамо, намисто, то піщла б я завтра в місто.

Я воскрес, щоб із вами жити під шаленством весняних злив.

Твій дух не став приниженим і плоским, хоч слала доля чорні килими.

Ця подорож неждана, як грім на сніжній рівнині.

А може, то така правда, як на вербі груші.

Темрява прозора, як буває перед сходом сонця.

Як немає чого їсти, то й святий збунтує.

Розкажи мені, зоре, як правильно жити.

коли почало сходити золоте сонце.

хоч нас умовляли цього не робити.

що давно обріс цікавими легендами.

щоб сховатися від пекучого сонця

аби до вечора повернутися додому.

І де в світі тая сила, щоб в бігу його спинила ..?

Море так бадьоро хлюпає, що аж слухати любо.

Так лютував Іван у полонині, аж доки вона не спустіла.

Благословен, чий труд прекрасний життя здіймає із руїн.

Де літо маки стеле килимами, дитя в городі ходить коло мами.

Якби оті проміння золоті у струни чарами якими обернути, я б з них зробила золотую арфу.

Смереки так тісно збилися, що важко було проходити між їхніми шершавими пнями.

А там, де сонце торкнулося вершечків дерев, листя спалахнуло золото-зеленим вогнем і стало прозорим.

Ми знали велике озеро, де щороку гуси восени спинялися й жили тижнів зо два, а то й більше.

Вночі, коли вся природа спить, поринувши у темряву й знемогу, лише людина вміє освітить свою домівку і свою дорогу.

коли настане слушна мить.

якщо наполягатимуть друзі.

як велить чисте сумління.

про що мовчить більшість.

хоча на творчість немає часу.

Література, яка мала Тичину й Довженка, не має права збідніти.

Спинюсь я і довго буду слухать, як бродить серпень по землі моїй.

І як за сонцем повертає сонях, так довго вслід чомусь дивились ми.

Хоча на історії дід і не знався, та всеж із ним цікаво було побалакати.

Мирон бережно підступав до станції, де вже потяга не було.

оскільки клей наносили нерівномірно.

хоч ніхто й не сподівався на перемогу.

бо створене власними руками дороге.

що аж земля навколо здригалась.

як кожний із нас і планував.

Як парость виноградної лози, плекайте мову.

Моєму серцю снишся ти, як морю сняться урагани.

Розливається кров і по жилах тече, ніби пахне вона лободою.

На рідні землі сіячі вертають, щоб сіяти святе своє зерно.

Зроби так, щоб серце моє солов'їне забуло очей тих блакить.

коли сонце заховалось за хмари.

хоча негоди прогноз не обіцяв.

так що птахи вмить розлетілися.

що аж шибки затряслися в домі.

якого ой як чекати в таку погоду.

Стара верба від старості зомліла, забула, що сказав їй водяник.

За все, що взяв від пирога життя, платити доведеться по рахунку.

Лани зеленого збіжжя, що саме красувалося в той час, дрімали тихої ночі.

Цвіте липа так буйно й розкішно, що все місто плаває в задумлевому мареві.

Ти ніяк не можеш зрозуміти, що без науки неможливий розвиток суспільства.

як хвилюється в шторм море.

ніби в нашому ставку живе сом.

ніби солов'їха в саду щебетала

як краще готувати великодню паску.

наче підручники видаватимуть завтра.

Дівчина, обсипана квітами, іде, немов пливе лебедонька.

І вже чув композитор, як народжується пісня.

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

Вода стояла на луках, скільки бачило око.

Як не знаєш правди до кінця, то й не мудруй.

У гаю, ..., свято весни вповні.

Чекай мене біля ставу, ... .

У тих місцях пісні, ... , ліризм посилюється.

Виглядатиму тебе, ... .

Вислів ... є двоскладним реченням

Біля ставка, де ми прощалися, нам випало зустрітися після довгої розлуки.

А там, де береза витісняла сосну, усе залите було бенгальським вогнем.

Біля осокорів, де він зустрів свою долю, загримів гарматний грім.

А на тому місці, де стояла тінь, іскрило сонце широкою плямою.

Ти борися за луг зелений, де колисьвиглядав свою милу.

Я дуже люблю день, ...

Відчуття свята посилюється, ...

Нагадай час, ...

Речення ... неускладнене

Завжди збираємося того вечора

Добре, коли чоловік із характером, з переконанням і хмелем неспокою.

Які б то звуки розітнулись, коли б ви дивних струн торкнулись!

Нас оточує воркування струмків, коли ми опиняємося в долинці.

Яке це щастя, коли стіл довгий і тісно за ним від рідні.

Навіщо мені весна, коли твої очі - проліски?

Коли настане темна ніч ... .

... адже Муза від мене далеко.

... у яких немає душі й ритму.

Якщо немає натхнення, ... .

... хоч як мене не просіть.

Хоча була ще зима, але в газетах дедалі частіше писали про підготовку до посівної.

Коли я смуток свій на струни клала, з'явилась ціла зграя красних мрій.

Вигострю, виточу зброю іскристу, скільки достане снаги мені й хисту.

На морі ставало темно, тому що з берега насувалася важка чорна хмара.

Дедалі важче знаходили квіти, мед яких обіцяє бути цілющим.

Як тільке велике свято ... .

... так що готуйте, мамо, вечерю.

Коли тяжко на душі ... .

... аби розвіяти сум і тривогу.

... бо рідна кличе сторона.

Я Нептуну пів копи грошей в руку суну, аби на морі шторм утих.

Якби лелека голосом озвався, то грек, мабуть, не дуже б здивувався.

Я нічого не вартий, якщо не в спромозі комусь допомогти.

Якби я турбувався лиш про себе, вже б онімів давно від самоти.

Не стануть святами ніколи будні, хоч як би там не мудрували трутні.

хоч і часу зовсім мало.

адже ще часу доволі багато.

так що голодним не залишишся.

бо час трапези перенесли.

коли вдосвіта вийдеш

Людина в небезпеці, коли вона бездуховна.

Не знаю, коли весна на крилах тепло принесе в наш край.

Багаття вимальовувало постаті людей, коли вогонь розгорався ясніше.

Найбільше люблю пору, коли збирають жнива й співають пісень.

Коли мене на фронт ти проводжала, пучок конвалій ти мені дала.

що на березі навпроти старого лісу.

так що тяжко було крізь нього пробиратися.

що навесні ще був зовсім ріднесенький.

що аж не видно було великої річки.

дарма що вода від берега давно відступила.

Так гарно тут, що шкода ступати понепорочній сніговій білині.

Клянусь боротись до загину так, як боролися батьки.

Грім розмахнувся - і вдарив так, що здригнулася бджола.

Погода стояла сонячна, так що шибки на вікнах миготіли.

Мені чогось сумно й боязко так, що аж серце моє мре.

адже тренуєшся дні і ночі.

якщо до мети йтимеш упевнено.

коли докладатимеш усіх зусиль.

так що готуйся до чемпіонату.

хай як не стараються твої суперники.

Щоб перебудувати світ, треба бути сміливим і сильним.

Тепла ще не було, дарма що минуло кілька днів березня.

Поки мати страву носила, батько став частувати старостів.

Посідаю саме те місце, яке мені визначила доля, і не прагну кращого.

Мабуть, тому що село біля річки близько, таке все свіже, зелене та яскраве.

Донька завжди вибирає кекси, які густо посипані цукровою пудрою.

Перел гостями стояв стіл, який застелили вишитою скатертиною.

Люблю читати книжки, які створено за реальними подіями.

Ми гуляли в садку, що колись посадили наші бітьки.

Верба - дерево, яке росте переважно біля водойм.

Якщо хочеш досягнути успіху, постійно працюй над собою.

Коли ми повернули за ріг кінотеатру, з неба почав падати сніг.

Куплю діодні лампи, бо вони економічніші й довше слугують.

Коли почитаєте новелу, дайте відповідь на дев'яте запитання.

Ми часто запізнюємося, бо на дорогах Києва багато заторів.

Щасливий, хто сни має милі.

Скільки голів, стільки й умів

Виспівує та щебече, поки місяць зійде.

Немає такого дерева, щоб на нього птиці не сідали.

Нещасна нація, котра не вміє цінувати свої таланти.

Хоча була північ, спати не хотілося.

Де кров текла козацька, трава зеленіє.

Куди серце летить, туди й око глядить.

Де є страждання, там нема краси.

Звідки ласка, звідти й казка.

Та не злічить віків, що встигли вже пройти.

Добре тому ковалеві, що на обидві руки кує.

Не писав я до тебе останні два дні через те, що був у дорозі.

О, як потрібно вміти дорожити безцінним спадком, що дали віки.

Беруть на книпи молоді міста прапращурів, що вийшли з неоліту.

Не знав, що любов може розтопити найчерствіше серце.

Минуле було прожите для того, щоб ствердити майбутнє.

А наше діло - все це прополоти, аби хоч крихту істини знайти.

Доки людина не втратила здатності червоніти, вона ще людина.

Якщо вибирати між красою і правдою, я вибираю красу.

Коли в похід виходила батава, її піснями плакала Полтава.

Як не буде птахів, той людське серце стане черствим.

Якби мені, мамо, намисто, то піщла б я завтра в місто.

Я воскрес, щоб із вами жити під шаленством весняних злив.

Твій дух не став приниженим і плоским, хоч слала доля чорні килими.

Ця подорож неждана, як грім на сніжній рівнині.

А може, то така правда, як на вербі груші.

Темрява прозора, як буває перед сходом сонця.

Як немає чого їсти, то й святий збунтує.

Розкажи мені, зоре, як правильно жити.

коли почало сходити золоте сонце.

хоч нас умовляли цього не робити.

що давно обріс цікавими легендами.

щоб сховатися від пекучого сонця

аби до вечора повернутися додому.

І де в світі тая сила, щоб в бігу його спинила ..?

Море так бадьоро хлюпає, що аж слухати любо.

Так лютував Іван у полонині, аж доки вона не спустіла.

Благословен, чий труд прекрасний життя здіймає із руїн.

Де літо маки стеле килимами, дитя в городі ходить коло мами.

Якби оті проміння золоті у струни чарами якими обернути, я б з них зробила золотую арфу.

Смереки так тісно збилися, що важко було проходити між їхніми шершавими пнями.

А там, де сонце торкнулося вершечків дерев, листя спалахнуло золото-зеленим вогнем і стало прозорим.

Ми знали велике озеро, де щороку гуси восени спинялися й жили тижнів зо два, а то й більше.

Вночі, коли вся природа спить, поринувши у темряву й знемогу, лише людина вміє освітить свою домівку і свою дорогу.

коли настане слушна мить.

якщо наполягатимуть друзі.

як велить чисте сумління.

про що мовчить більшість.

хоча на творчість немає часу.

Щасливий, хто сни має милі.

Скільки голів, стільки й умів

Виспівує та щебече, поки місяць зійде.

Немає такого дерева, щоб на нього птиці не сідали.

Нещасна нація, котра не вміє цінувати свої таланти.

Література, яка мала Тичину й Довженка, не має права збідніти.

Спинюсь я і довго буду слухать, як бродить серпень по землі моїй.

І як за сонцем повертає сонях, так довго вслід чомусь дивились ми.

Хоча на історії дід і не знався, та всеж із ним цікаво було побалакати.

Мирон бережно підступав до станції, де вже потяга не було.

Хоча була північ, спати не хотілося.

Де кров текла козацька, трава зеленіє.

Куди серце летить, туди й око глядить.

Де є страждання, там нема краси.

Звідки ласка, звідти й казка.

оскільки клей наносили нерівномірно.

хоч ніхто й не сподівався на перемогу.

бо створене власними руками дороге.

що аж земля навколо здригалась.

як кожний із нас і планував.

Та не злічить віків, що встигли вже пройти.

Добре тому ковалеві, що на обидві руки кує.

Не писав я до тебе останні два дні через те, що був у дорозі.

О, як потрібно вміти дорожити безцінним спадком, що дали віки.

Беруть на книпи молоді міста прапращурів, що вийшли з неоліту.

Як парость виноградної лози, плекайте мову.

Моєму серцю снишся ти, як морю сняться урагани.

Розливається кров і по жилах тече, ніби пахне вона лободою.

На рідні землі сіячі вертають, щоб сіяти святе своє зерно.

Зроби так, щоб серце моє солов'їне забуло очей тих блакить.

Не знав, що любов може розтопити найчерствіше серце.

Минуле було прожите для того, щоб ствердити майбутнє.

А наше діло - все це прополоти, аби хоч крихту істини знайти.

Доки людина не втратила здатності червоніти, вона ще людина.

Якщо вибирати між красою і правдою, я вибираю красу.

коли сонце заховалось за хмари.

хоча негоди прогноз не обіцяв.

так що птахи вмить розлетілися.

що аж шибки затряслися в домі.

якого ой як чекати в таку погоду.

Коли в похід виходила батава, її піснями плакала Полтава.

Як не буде птахів, той людське серце стане черствим.

Якби мені, мамо, намисто, то піщла б я завтра в місто.

Я воскрес, щоб із вами жити під шаленством весняних злив.

Твій дух не став приниженим і плоским, хоч слала доля чорні килими.

Стара верба від старості зомліла, забула, що сказав їй водяник.

За все, що взяв від пирога життя, платити доведеться по рахунку.

Лани зеленого збіжжя, що саме красувалося в той час, дрімали тихої ночі.

Цвіте липа так буйно й розкішно, що все місто плаває в задумлевому мареві.

Ти ніяк не можеш зрозуміти, що без науки неможливий розвиток суспільства.

Ця подорож неждана, як грім на сніжній рівнині.

А може, то така правда, як на вербі груші.

Темрява прозора, як буває перед сходом сонця.

Як немає чого їсти, то й святий збунтує.

Розкажи мені, зоре, як правильно жити.

як хвилюється в шторм море.

ніби в нашому ставку живе сом.

ніби солов'їха в саду щебетала

як краще готувати великодню паску.

наче підручники видаватимуть завтра.

коли почало сходити золоте сонце.

хоч нас умовляли цього не робити.

що давно обріс цікавими легендами.

щоб сховатися від пекучого сонця

аби до вечора повернутися додому.

Дівчина, обсипана квітами, іде, немов пливе лебедонька.

І вже чув композитор, як народжується пісня.

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

Вода стояла на луках, скільки бачило око.

Як не знаєш правди до кінця, то й не мудруй.

І де в світі тая сила, щоб в бігу його спинила ..?

Море так бадьоро хлюпає, що аж слухати любо.

Так лютував Іван у полонині, аж доки вона не спустіла.

Благословен, чий труд прекрасний життя здіймає із руїн.

Де літо маки стеле килимами, дитя в городі ходить коло мами.

У гаю, ..., свято весни вповні.

Чекай мене біля ставу, ... .

У тих місцях пісні, ... , ліризм посилюється.

Виглядатиму тебе, ... .

Вислів ... є двоскладним реченням

Якби оті проміння золоті у струни чарами якими обернути, я б з них зробила золотую арфу.

Смереки так тісно збилися, що важко було проходити між їхніми шершавими пнями.

А там, де сонце торкнулося вершечків дерев, листя спалахнуло золото-зеленим вогнем і стало прозорим.

Ми знали велике озеро, де щороку гуси восени спинялися й жили тижнів зо два, а то й більше.

Вночі, коли вся природа спить, поринувши у темряву й знемогу, лише людина вміє освітить свою домівку і свою дорогу.

Біля ставка, де ми прощалися, нам випало зустрітися після довгої розлуки.

А там, де береза витісняла сосну, усе залите було бенгальським вогнем.

Біля осокорів, де він зустрів свою долю, загримів гарматний грім.

А на тому місці, де стояла тінь, іскрило сонце широкою плямою.

Ти борися за луг зелений, де колисьвиглядав свою милу.

коли настане слушна мить.

якщо наполягатимуть друзі.

як велить чисте сумління.

про що мовчить більшість.

хоча на творчість немає часу.

Я дуже люблю день, ...

Відчуття свята посилюється, ...

Нагадай час, ...

Речення ... неускладнене

Завжди збираємося того вечора

Література, яка мала Тичину й Довженка, не має права збідніти.

Спинюсь я і довго буду слухать, як бродить серпень по землі моїй.

І як за сонцем повертає сонях, так довго вслід чомусь дивились ми.

Хоча на історії дід і не знався, та всеж із ним цікаво було побалакати.

Мирон бережно підступав до станції, де вже потяга не було.

Добре, коли чоловік із характером, з переконанням і хмелем неспокою.

Які б то звуки розітнулись, коли б ви дивних струн торкнулись!

Нас оточує воркування струмків, коли ми опиняємося в долинці.

Яке це щастя, коли стіл довгий і тісно за ним від рідні.

Навіщо мені весна, коли твої очі - проліски?

оскільки клей наносили нерівномірно.

хоч ніхто й не сподівався на перемогу.

бо створене власними руками дороге.

що аж земля навколо здригалась.

як кожний із нас і планував.

Коли настане темна ніч ... .

... адже Муза від мене далеко.

... у яких немає душі й ритму.

Якщо немає натхнення, ... .

... хоч як мене не просіть.

Як парость виноградної лози, плекайте мову.

Моєму серцю снишся ти, як морю сняться урагани.

Розливається кров і по жилах тече, ніби пахне вона лободою.

На рідні землі сіячі вертають, щоб сіяти святе своє зерно.

Зроби так, щоб серце моє солов'їне забуло очей тих блакить.

Хоча була ще зима, але в газетах дедалі частіше писали про підготовку до посівної.

Коли я смуток свій на струни клала, з'явилась ціла зграя красних мрій.

Вигострю, виточу зброю іскристу, скільки достане снаги мені й хисту.

На морі ставало темно, тому що з берега насувалася важка чорна хмара.

Дедалі важче знаходили квіти, мед яких обіцяє бути цілющим.

коли сонце заховалось за хмари.

хоча негоди прогноз не обіцяв.

так що птахи вмить розлетілися.

що аж шибки затряслися в домі.

якого ой як чекати в таку погоду.

Як тільке велике свято ... .

... так що готуйте, мамо, вечерю.

Коли тяжко на душі ... .

... аби розвіяти сум і тривогу.

... бо рідна кличе сторона.

Стара верба від старості зомліла, забула, що сказав їй водяник.

За все, що взяв від пирога життя, платити доведеться по рахунку.

Лани зеленого збіжжя, що саме красувалося в той час, дрімали тихої ночі.

Цвіте липа так буйно й розкішно, що все місто плаває в задумлевому мареві.

Ти ніяк не можеш зрозуміти, що без науки неможливий розвиток суспільства.

Я Нептуну пів копи грошей в руку суну, аби на морі шторм утих.

Якби лелека голосом озвався, то грек, мабуть, не дуже б здивувався.

Я нічого не вартий, якщо не в спромозі комусь допомогти.

Якби я турбувався лиш про себе, вже б онімів давно від самоти.

Не стануть святами ніколи будні, хоч як би там не мудрували трутні.

як хвилюється в шторм море.

ніби в нашому ставку живе сом.

ніби солов'їха в саду щебетала

як краще готувати великодню паску.

наче підручники видаватимуть завтра.

хоч і часу зовсім мало.

адже ще часу доволі багато.

так що голодним не залишишся.

бо час трапези перенесли.

коли вдосвіта вийдеш

Дівчина, обсипана квітами, іде, немов пливе лебедонька.

І вже чув композитор, як народжується пісня.

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

Вода стояла на луках, скільки бачило око.

Як не знаєш правди до кінця, то й не мудруй.

Людина в небезпеці, коли вона бездуховна.

Не знаю, коли весна на крилах тепло принесе в наш край.

Багаття вимальовувало постаті людей, коли вогонь розгорався ясніше.

Найбільше люблю пору, коли збирають жнива й співають пісень.

Коли мене на фронт ти проводжала, пучок конвалій ти мені дала.

У гаю, ..., свято весни вповні.

Чекай мене біля ставу, ... .

У тих місцях пісні, ... , ліризм посилюється.

Виглядатиму тебе, ... .

Вислів ... є двоскладним реченням

що на березі навпроти старого лісу.

так що тяжко було крізь нього пробиратися.

що навесні ще був зовсім ріднесенький.

що аж не видно було великої річки.

дарма що вода від берега давно відступила.

Біля ставка, де ми прощалися, нам випало зустрітися після довгої розлуки.

А там, де береза витісняла сосну, усе залите було бенгальським вогнем.

Біля осокорів, де він зустрів свою долю, загримів гарматний грім.

А на тому місці, де стояла тінь, іскрило сонце широкою плямою.

Ти борися за луг зелений, де колисьвиглядав свою милу.

Донька завжди вибирає кекси, які густо посипані цукровою пудрою.

Перел гостями стояв стіл, який застелили вишитою скатертиною.

Люблю читати книжки, які створено за реальними подіями.

Ми гуляли в садку, що колись посадили наші бітьки.

Верба - дерево, яке росте переважно біля водойм.

Так гарно тут, що шкода ступати понепорочній сніговій білині.

Клянусь боротись до загину так, як боролися батьки.

Грім розмахнувся - і вдарив так, що здригнулася бджола.

Погода стояла сонячна, так що шибки на вікнах миготіли.

Мені чогось сумно й боязко так, що аж серце моє мре.

Якщо хочеш досягнути успіху, постійно працюй над собою.

Коли ми повернули за ріг кінотеатру, з неба почав падати сніг.

Куплю діодні лампи, бо вони економічніші й довше слугують.

Коли почитаєте новелу, дайте відповідь на дев'яте запитання.

Ми часто запізнюємося, бо на дорогах Києва багато заторів.

Я дуже люблю день, ...

Відчуття свята посилюється, ...

Нагадай час, ...

Речення ... неускладнене

Завжди збираємося того вечора

адже тренуєшся дні і ночі.

якщо до мети йтимеш упевнено.

коли докладатимеш усіх зусиль.

так що готуйся до чемпіонату.

хай як не стараються твої суперники.

Добре, коли чоловік із характером, з переконанням і хмелем неспокою.

Які б то звуки розітнулись, коли б ви дивних струн торкнулись!

Нас оточує воркування струмків, коли ми опиняємося в долинці.

Яке це щастя, коли стіл довгий і тісно за ним від рідні.

Навіщо мені весна, коли твої очі - проліски?

Щоб перебудувати світ, треба бути сміливим і сильним.

Тепла ще не було, дарма що минуло кілька днів березня.

Поки мати страву носила, батько став частувати старостів.

Посідаю саме те місце, яке мені визначила доля, і не прагну кращого.

Мабуть, тому що село біля річки близько, таке все свіже, зелене та яскраве.

Коли настане темна ніч ... .

... адже Муза від мене далеко.

... у яких немає душі й ритму.

Якщо немає натхнення, ... .

... хоч як мене не просіть.

Хоча була ще зима, але в газетах дедалі частіше писали про підготовку до посівної.

Коли я смуток свій на струни клала, з'явилась ціла зграя красних мрій.

Вигострю, виточу зброю іскристу, скільки достане снаги мені й хисту.

На морі ставало темно, тому що з берега насувалася важка чорна хмара.

Дедалі важче знаходили квіти, мед яких обіцяє бути цілющим.

Як тільке велике свято ... .

... так що готуйте, мамо, вечерю.

Коли тяжко на душі ... .

... аби розвіяти сум і тривогу.

... бо рідна кличе сторона.

Я Нептуну пів копи грошей в руку суну, аби на морі шторм утих.

Якби лелека голосом озвався, то грек, мабуть, не дуже б здивувався.

Я нічого не вартий, якщо не в спромозі комусь допомогти.

Якби я турбувався лиш про себе, вже б онімів давно від самоти.

Не стануть святами ніколи будні, хоч як би там не мудрували трутні.

хоч і часу зовсім мало.

адже ще часу доволі багато.

так що голодним не залишишся.

бо час трапези перенесли.

коли вдосвіта вийдеш

Людина в небезпеці, коли вона бездуховна.

Не знаю, коли весна на крилах тепло принесе в наш край.

Багаття вимальовувало постаті людей, коли вогонь розгорався ясніше.

Найбільше люблю пору, коли збирають жнива й співають пісень.

Коли мене на фронт ти проводжала, пучок конвалій ти мені дала.

що на березі навпроти старого лісу.

так що тяжко було крізь нього пробиратися.

що навесні ще був зовсім ріднесенький.

що аж не видно було великої річки.

дарма що вода від берега давно відступила.

Так гарно тут, що шкода ступати понепорочній сніговій білині.

Клянусь боротись до загину так, як боролися батьки.

Грім розмахнувся - і вдарив так, що здригнулася бджола.

Погода стояла сонячна, так що шибки на вікнах миготіли.

Мені чогось сумно й боязко так, що аж серце моє мре.

Донька завжди вибирає кекси, які густо посипані цукровою пудрою.

Перел гостями стояв стіл, який застелили вишитою скатертиною.

Люблю читати книжки, які створено за реальними подіями.

Ми гуляли в садку, що колись посадили наші бітьки.

Верба - дерево, яке росте переважно біля водойм.

адже тренуєшся дні і ночі.

якщо до мети йтимеш упевнено.

коли докладатимеш усіх зусиль.

так що готуйся до чемпіонату.

хай як не стараються твої суперники.

Якщо хочеш досягнути успіху, постійно працюй над собою.

Коли ми повернули за ріг кінотеатру, з неба почав падати сніг.

Куплю діодні лампи, бо вони економічніші й довше слугують.

Коли почитаєте новелу, дайте відповідь на дев'яте запитання.

Ми часто запізнюємося, бо на дорогах Києва багато заторів.

Щоб перебудувати світ, треба бути сміливим і сильним.

Тепла ще не було, дарма що минуло кілька днів березня.

Поки мати страву носила, батько став частувати старостів.

Посідаю саме те місце, яке мені визначила доля, і не прагну кращого.

Мабуть, тому що село біля річки близько, таке все свіже, зелене та яскраве.