(Копія) Складнопідрядне речення

головного та підрядного (або кількох підрядних)

двох чи більше рівноправних

двох чи більше незалежних

підрядної

граматичної основи

головної

Надворі стало ясно, хоч голки збирай.

Лунає гомін людських голосів, бо і вночі тут не припиняється робота.

Як тільки сонце перестало пекти, взялися дівчата за руки і стали

співать пісень.

Сонце вже сховалось за гори, хоч було ще не пізно.

Якщо добре працюватимеш, честь і славу матимеш.

Де люди ходять, там трава не росте.

Благословен, хто викопав криницю.

Все, що в світі минає, бачить дзеркало дня.

Мене ліси здоров’ям напували, коли бродив у їхній гущині…

Не шукай краси, а шукай доброти.

Добре говорить, та зле творить.

Хто мовчить, той двох навчить.

Дзвенить кришталеве джерело, що вийшло з глибини земної.

І вже чув композитор, як народжується пісня.

Де є життя, там є надія.

Є такі гірські вершини, що сягають аж під зорі.

Старайся прожити в світі так, щоб залишити добру пам'ять.

Не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні.

Уклін чолом народу, що рідну мову нам зберіг.

А навкруги так гарно, як буває напровесні в полі.

Нам не можна прожити без того, щоб не мріяти і не творить!

Дрібні хвилі зливались докупи, мов брили зеленкуватого скла непомітно підкрадалися до берега, падали на пісок і розбивалися на білу піну.

Там, де шахти розпростерли темні крила над селом, вже за обрієм блиснуло золоте зорі весло.

Вогню не засвічували, бо ясно світив місяць у небі.

Андрієві було тільки дев'ятнадцять років, хоча через свій зріст він видавався вже до­рослим парубком.

Там, де рідні кожна стежка і стеблина, бро­дять мої думи і пісні мої.

Над голубими вітряками плив журавлиний караван, неначе кликав у дорогу.

На дні повільно хмари темно – сині повзуть, немов підводні кораблі.

І не треба нести мені квітку надії, бо давно уже ти увійшла в мої мрії.

Чайка скиглить літаючи, мов за дітьми плаче.