(Копія) Розділові знаки в реченнях, ускладнених однорідними членами, звертаннями та вставними словами

І сну нема, і спокою немає.

І я іду, і падаю, і знову спішу вперед або плетусь назад.

А лопухи настовбурчилися, тихо зарипіли і теж запахли низовинням, росою, ніччю.

Білий кінь з нечуваною силою шарпнувся, вирвав кінець повода, дико звівся на задні ноги.

І цвіт і грім і дощ і град я серцем спраглим все приємлю.

З усіх два слова "мати" і "Вітчизна" існують звіку тільки в однині.

А цій землі нічого не забракло ні рік ні моря ні озер ні трав.

І все минеться суєта прокльони але правічне дерево життя.

Земля України і небо і люди усе мені рідне.

Синь гаїв поля світання пісня солов'їна ніжний шепіт і зітхання моя Україна .

Про все ти співаєш про сльози і сміх про молодість грізну.

Мені там рідне все й Дінця зелені хвилі і шепіт яворів і дальній дзвін копит і округа озер степів картини милі й на обрії гаї що серцю шлють привіт.

Хлопець стояв ні в сих ні в тих.

Усяка їжа і пиття смачні й корисні.

Вкрите зорями вечірнє небо розляглося над полем.

Барвінком і рутою, і рястом квітчає весна землю.

Надворі повсюди лежала роса на пожовклій траві на павутині попід стріхою на капусті у городі.

А перед нашими очима біжать сірі сумні осінні лани.

І вгорі і внизу й на воді все стало однією мрією.

Земля і вода і повітря все поснуло.

Цього року ми посіяли на дачі кріп, петрушку, огірки, редьку.

Йому подобається гортати сторінки не тільки нової історії, а й географії.

Не тільки міцну деревину з гарним малюнком має клен, а й горобина.

Циркачі виступали на маленьких майданчиках та у великих залах.

Гей нові Колумби й Магелани, напнемо вітрила наших мрій!

Гей писарю, неси мою печатку!

Ох пісне, чому, як той птах, не летиш?

О мій народе, Прометея ти маєш душу молоду.

Україно ти моя молитва ти моя розпука світова!

Понесли мене на крилах радосте моя.

Гетьмани гетьмани якби-то встали.

Вітре вітре дми на ватру!

Приїжджайте, чорноброві, ждуть вас гори у діброві, жде вас рідний край.

Прощай, прощай чужа мені, людино! Ще не було ріднішого, як ти.

О вічне сонце вогнелике, ти встало недругам на зло!

Молодий! Будь вічно молодим.

До словечка, до слов'ятка притулися може так хоч мови рідної навчишся.

Щастя кажуть люди - перелітна птаха.

Єдине, що від нас іще залежить, принаймні вік прожити як належить.

Зрештою все на світі однакове, і світ однаковий.

Либонь тринадцятая осінь в пустім саду оце шумить.

Чужа душа - то кажуть, темний ліс.

А може це і є моя найвища сутність.

Вже почалось, мабуть, майбутнє, оце, либонь, вже почалось.

Із цієї провесни, а може, і раніше снується у твоїй пам'яті дивна мелодія материної пісні.

Треба хліба людині й металу, треба музики і п'єдесталу, та мабуть, над усе до загину, треба віри людині в людину.

Тут хвіст не менший, ніж у моєї, а може й більший.

По вулиці йду, і здається вперше розплющив я очі на світ.