(Копія) Пунктуаційна норма

Грати словом долею грати.

Душа не свита не одягнеш другу.

Щастя це трикутник а в нім три боки віра надія любов.

Найбільш гірка отрута нашого морального буття безнадійність.

Ти мій жорстокий лиходій мій дикий поклик цілоденний.

Це ж велика дурість хотіти говорити а не хотіти бути зрозумілим.

Пристрасть це натхнення тіла а кохання це натхнення душі.

Поет пророк поет новатор і вільний мучень життьовий.

Говорити річ нудна. Працювати слід до дна.

Я художник що малює добро любов і радість.

Дружини матері кохані хранительки тепла і чар.

Поведінка дзеркало у якому кожен показує своє обличчя.

Найбільше щастя бути добрим.

Хіба життя боротьба? Життя радість.

Твої вірші думок великий злиток.

А зачарована Десна безмежно гарна як весна.

Доброта це найбільше досягнення людини найбільш прекрасне та святе.

Поезія це завжди неповторність якийсь безсмертний дотик до душі.

Моя мати наївність тиха жура і добрість безмежна.

Душа моя переповнена радістю й жалем.

Ти знаєш що ти людина?

Ти зважай на поклик серця ніжний друже!

Ти не знаєш чому так зробилося гарно відразу?

Ти граєш і не музику а ніч обвітрену століттями розлуки.

І все ж не обминайте люди осінньої журливої краси падолисту.

Ти справжній лицар сину! Ти вславиш Україну!

Не тратьте куме сили спускайтеся на дно.

Вітаю тебе мій добрий мій єдиний друже.

Віддамо Вітчизні всі пориви і дум політ і силу наших рук.

На мент єдиний залиши свій сум думки і горе…

І возвеличимо на диво і розум наш і наш язик...

У кожного своя пустеля і свої міражі.

У мудрої людини довгі вуха й короткий язик.

Хрести лелеки мальви і жоржини були його єдині глядачі.

А тим часом місяць пливе оглядати і небо і зорі і землю і море.

Література й народна поезія рідні сестри що взаємно збагачуються.

Завжди і скрізь будуть квіти для того хто хоче бачити квіти.

Вона малює піч синім і червоним чорним і рудим жовтим і зеленим.

Люблю я бистрину життя прозору поривну глибоку.

Солодка хвала від ворога на полі бою та не в полоні!