(Копія) Просте ускладнене речення. Складне речення

Місяць підіймався все вище й вище, затьмарюючи своїм світлом зірки.

Все зраділо, зустрічаючи день, і день зрадів.

Тремтячі тіні ажурові розквітлий кидає каштан.

Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе.

Не хочу я, щоб знов пекла мене війна в журбі.

Сичі в гаю перекликались, та ясен раз у раз скрипів.

розкидаючи рожеві плями на піску.

і тепло разом із собою забирало.

і надворі починало вже темніти.

і накладало ніжні сліди на берег.

Безкінечні стежки скриті інтимні наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба.

Безкінечні стежки, скриті, інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба.

Безкінечні стежки скриті, інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба.

Безкінечні стежки, скриті, інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі, і хлюпають ними аж в краї неба.

Це завжди його хвилювало, а по розмові почув він бадьорість і апетит.

У княжий табір вісник вість приніс, що меч тевтона над Волинню звис.

Може, квіти зійдуть – і настане ще й для мене весела весна.

Хлопець зітхнув, хотів щось сказати, далі махнув тільки рукою і пішов.

Латаття ніжилось в озерах, хитали ряску карасі.

На вечірньому небі потьмяніли, щезли сріблясті зірки.

Національна своєрідність зближує нації, а не роз’єднує їх.

Хто своє носить, той чужого не просить.

Є в нас сила і правда, і слава, і земля своя рідна й свята.

Шумить і шепоче, і тривожить зрадливий дощ із-за кутка.

На Колимі запахло чебрецем, і руто-м’ятою, і кропивою.

А чи не занадто я славословлю старих своїх коней і село, і стару свою хату?

1

2

3

4

5

Оцих тополь приречений кортеж довічно супроводить Україну і традиційні верби і калина все батьківське але й синівське теж.

Луки і ліси під пензлем осені барвисто немов шедеври пейзажиста горять на виставці краси.

Усяке птаство як-от деркачів перепілок куликів курочок можна було викосити косою в траві.

Річки трави дерева птахи люди усе навколо сповнене весняної пружної сили.

Біліло небо білястим здавалося тонко вібруюче повітря.

Тиша стояла якась неспокійна, а світле безмежжя здавалося крихким.

Раптом земля затряслась і ось-ось здавалося будинки заваляться.

Нам здавалося наче з дерев сиплеться золотий дощик осені.

Іван Франко, як відомо, знав чотирнадцять європейських мов.

Хлопець я молодий і, на думку багатьох дівчат, навіть, симпатичний.

Вже, сказати правду, і я немолода, але ж і дячиха - красуня.

Привикне, кажуть, собака за возом бігти, то й за саньми побіжить.

Годі вам, гурт молодих і прихильних, марні слова промовлять.

Літня ніч, спокусниця зрадлива, крилом одним півсвіту обняла.

Старі дуби, спасибі вам за осінь, за відлітання радості і птиць.

Мужай, прекрасна наша мово, серед прекрасних братніх мов!

Ой, не крийся, природо, не крийся, що ти в тузі за літом, у тузі.

Ой, не крийся природо, не крийся, що ти в тузі за літом, у тузі.

Ой не крийся, природо не крийся, що ти в тузі за літом, у тузі.

Ой не крийся, природо, не крийся, що, ти, в тузі за літом, у тузі.

глядачі

футболісти

тренери

вони

Перед тобою світ – великий том розкритий.

Життя – спокута не своїх гріхів.

Я маю спокій – істинного друга.

Співають солов’ї – співці весни й любові.

Над берегом послався невеликий, густо засвічений білою ромашкою луг.

Виснажені атаками й великими втратами, німці не витримали грізного натиску полку.

Голубу сорочку в перехваті підперезано матер’яним поясом з китицями.

І Оксану, мою зорю, мою добру долю, що день Божий умивали.

Дозволь мені, мій вечоровий світе, упасти зерням в рідній стороні.

До серця доторкнулася весна, ота жіноча, ніжно-лебедина.

Усі, за винятком Андрія, прийшли того вечора на збори.

Ніч була темна, але тиха.

Степ, струснувши росу та зігнавши непримітні тіні, горить рівним жовто-зеленим кольором

Степ ,струснувши росу, та, зігнавши непримітні тіні, горить рівним жовто-зеленим кольором.

Степ, струснувши росу, та зігнавши непримітні тіні горить рівним жовто-зеленим кольором.

Степ струснувши росу та, зігнавши непримітні тіні, горить рівним жовто-зеленим кольором.