(Копія) Просте речення. Двоскладне речення

Три тополі в орнім полі посадили школярі (А.Малишко).

У травах коник, як зелений гном, на скрипку грає (М.Рильський )

Летить до вирію, до теплої мети гусей згуртованих черга широкрила (М.Рильський )

Ми з тобою йдемо стежкою в саду (М.Рильський).

Осінь сідає від спраги великої коси змочити та випити кухоль води (А.Малишко)

Мати їм дає вечеряти борщ і кашу в казані (А.Малишко).

Всяк свого б берега й держався (Л.Глібов).

Епоху ... з нас кожен має право обирати (М.Рильський).

Дороги розмиті, і чується крик журавлів (Л.Костенко).

Я, зима, не сива, я, зима, красива (В.Василашко).

Тихі, ніжні зорі спадали з неба (Леся Українка)

Тривога прадіда мені заснути не дає (Л.Талалай).

Рід князів Острозьких був відомий з давніх-давен (О. Іваненко).

Стежечка вив’юнилася до велетенського кряжистого дуба на чистій галяві (Є. Гуцало).

Уже стояла пополудня пора (Є. Гуцало).

По синіх водах небес плив місяць (Є. Гуцало).

Матері забуть не в силі.

Увечері люди почали сходитись.

Я – долонька рідної ріллі.

Ми протирали штани на шкільній парті.

Ми чисті перед совістю, нащадками, планетою.

Тільки людина може здійснити неможливе.

А я таки мережить буду тихенько білії листи.

Стояла я і слухала весну.

Без роботи день роком стає.

Хіба є хто на світі крилатіший за людину?

Рання пташка росу оббиває.

Море рибальське поле.

Він рідний нашим городам і селам.

Гордої вдачі, кришталевої чистоти людина.

Поезія – це діло совісне, не грайся нею безпричинно.

Перший обов’язок козака дотримати товариства.

Миколка спав без задніх ніг.

Повітря було наскрізь сухе.

Оксана відчинила двері на балкон.

Осіннє сонце сипало промінням.

Два кавуни однією рукою не втримаєш.

Хвилина годину береже.

Як побачиш своїх, кланяйся нашим.

Птах знає співати, а пес кусати.

Братова шапка лежала на стільці.

На десерт подали бісквіт у шоколаді.

День видався надзвичайно теплим.

Сонце подарувало землі своє тепло.

З вітальні ллються звуки, веселі, радісні.

Як же вірять у весну ці обмерзлі гілки на деревах.

Везе Марко Катерині сукна дорогого, а батькові шитий пояс шовку червоного, а наймичці на очіпок парчі золотої.

Дуб із дубом стали рядом, гомоніли древнім ладом.