(Копія) Підмет як головний член речення

Я вигадаю нові літери та розділові знаки.

Нарешті настав час відновлювати й будувати храми.

Тепло дихнула в лице пухка рілля, повна спокою і надії.

Вже на землю рушила весна, всі кутки заповнює собою.

У мої вікна червоно заходить сонце.

Отару хмар на південь жене пругкий вітер.

Знялися лелеки й потягли за собою засмучене листя.

Пізньої осені на околиці села хтось палив зів'яле бадилля.

Чесне діло роби сміло.

Без діла жити - тільки небо коптити.

На охочого робочого діло знайдеться.

Маленька праця краща за велике безділля.

Бабине літо чекатиму з нетерпінням.

Вабить знов мене Чумацький Шлях.

Три явори посадила сестра при дорозі.

Між дорогою і полем піднялися бур'яни.

"Тореадори з Васюківки" прочитано на одному подиху.

Вологий дим кошлатими клубками котився по землі.

Бабине літо висіло на вітах, як прядиво.

Вітер з гаєм розмовляє, шепче з осокою.

Золоті плями на стіні заселяють кімнату радістю.

Місяць із сонцем ніжну бесіду веде про свої зірки.

Оранжево-фіолетові хмари відгрібають зі сходу ніч.

Знову в серці дивовижно щастя з мрією сплелись.

Один за всіх - всі за одного (Нар.творчість).

Словом сильним, мов трубою, міліони зве з собою... (І. Франко)

Обом було радісно й лего на серці (Ю. Бедзик).

Мені двадцять вісім, я серед них найстарший і званням, і віком... (Ю. Збанацький)

Минуле ніколи не повертається (Р. Іванченко).

Нарешті привезли пальне...(О. Гончар)

Несказане лишилось несказанним (Л. Костенко).

Два хитрих мудрого не переважать (Л. Глібов).

Люба! Ми у власне вчора досить надивились (В. Коломієць).

Славне моє сьогодні. Завидним і прекрасним буде завтра (М. Рудь).

Сьогодні я такий щасливий, мов вийшов хлопчиком на шлях (В. Сосюра).

Писати вірші - дуже просто...(О. Підсуха).

Гучне "ура" було йому на відповідь (Ю. Смолич).

Проспіва, протягне "ох!", молока хильне задвох і вертеється до хати (С. Олійник).

Агов, над містом я, на риштуванні, - стружу, клепаю, зводжу дім - творю!

(І. Нехода)

Несла ворона до мого двора, мов сиру крихітку, своє картаве "кра" (І. Нехода).

За лісом виднілося мереживо дивовижних жовтавих нив (З газети).

Круг нас завихрилося море людей... (М. Чабанівський).

Хвиля теплого повітря вдарила мені з зали в лице (Ю. Смолич).

Складає вечір крила ген у полі (В. Марсюк).

Починає світати за лісом червоною барвою.

Буде змушений упасти метрвим хижий птах.

Усмішкою дитячої фортуни було для нас потрапити в той дім.

І залишився стояти дуб на злість усім вітрам і грозам.