(Копія) Однорідні члени речення

До берега наближався Тихон із рябим мисливським собакою.

Без коня навіть шовкова дорога муляє.

Сидіти без діла − також важкий труд.

Ще звечора на обрії стояла важка сива хмара, сріблився вгорі місяць, мовчазливо дрімав ліс, ніби до чогось прислухаючись.

Метелик в’ється по квiтках, бджола дзвенить крилом, вiтрець тихесенький бiжить, цiлується з листом.

Прийми мою любов, народе рідний, річко велика, і місяцю ясний, і берег мій чистий.

І ранкові, й вечірні дороги таять у собі таємницю, сподівання, жаль.

Синь гаїв, поля, світання, пісня солов’їна, ніжний шепіт і зітхання – моя Україна.

Ой не хочу хатки, ані сіножатки, ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка.

Прикро було дивитися на цю недоладну постать, натоптану злобою і болем.

За Дніпром на подолі ніби спочивав густий, ялинковий ліс…

Вітер лагідний свіжий.

Одмиготіли над селом перші весняні грози, по тому настали теплі погожі дні.

Повилася річечка, наче хто кинув нову синю стрічку на зелену траву.

Були виставлені на показ всякі дива мистецькі вироби з дерева та каменю золоті та срібні дзиґарі персні й намиста блискучі дорогі сукна та шовкові тканини.

І в промисловості і на транспорті все ширше і ширше впроваджується автоматика й телемеханіка.

Всю дорогу був сумний і пригнічений.

Цей хоробрий і суворий воїн міг ураз стати ласкавим ніжним і люб’язним.

Повіяв легенький вітерець шелестіло листя наче промовляючи ласкаві й ніжні слова.

Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі?

Сірий припорошений весняною пилюкою степ збігає на південь.

Це був високий інтелігентний чоловік.

В альбомі були давні студентські фотографії.

Запам’яталося гарне дівоче обличчя.

Ні, не вагання рівновага стала долею митця.

Розмови, погляди, пісні усе закарбувалося в пам’яті.

Усе розмови, погляди, пісні закарбувалося в пам’яті.

Розмови, погляди, пісні це наймиліші спогади.

Усе закарбувалося в пам’яті розмови, погляди, пісні.

Чи сумно вам, чи радісно читать оповідання про велику драму?

Всіх приберу й нагодую усіх удоволю і розважу як господар дбалий і багатий.

То хочеться над вами заридать, то заспівать з раптового нестяму.

Зерно і камінь, суша і вода достойні будуть зображені в картині.

Неправдою далеко зайдеш, та назад не вернешся.

Лаврін не поганяв волів: він забув і про воли, і про мішки й тільки дивився на Мелашку.

Його все гніває, все дратує: і той Савченко з вічними жартами, й та небажана філоксера

Дивлюся: так буцім сова летить лугами, берегами та нетрями, та глибокими ярами, та широкими степами, та байраки.

Ліс іще дрімає, а з синім небом уже щось діється: воно то зблідне, неначе від жаху, то спалахне сяйвом, немов од радощів.

Сніг у полі побілішав, тепер проміння не тоне в гострій млі.

Сіроманець похлебтав з калюжі води, лугом відбіг від лісу і від дороги, заліг за

копицею сіна.

Хтось невидимим смичком провів по синьому піднебессі, по білих хмарах, і вони забриніли, як скрипка.

Втомились завзяті та сміливі греки веслами махати.

Усе в чеканні спілі краплі рос земля і місяць вишні і тополі.

На будинках на деревах на парканах усюди червоний відблиск.

Рівний залитий сонцем степ принишк.

Мені приснились ночі солов'їні дівочі співи пахощі левад.

І плесо, і освітлені місяцем шатра плакучих верб та кущів попід берегом_усе принишкло, мовби заворожене, усе причаїлось у якомусь чеканні.

Стежка, озеро, стіжок_все у падолисті.

На річці, в лісі, на полі_всюди тихо, німо.

Ах, як усього багато_неба, сонця, веселої зелені.

Сором, досада, злість_усе разом прийшло в його голову.

Подяка вам за все__і за довір'я, й за любов.

Ми садили ліс у полі__і дубочки, і тополі, і осику, і ліщину, і червону горобину.

Усе його цікавило, а саме__дорога, ліс, окопи під лісом.

І на тим рушничкові оживе все знайоме до болю: і дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

А маки процвітають і білим, і сивим, і червоним квітом.

І так повзла зима, заметільна, сніжна, морозна.

Пісня шириться, росте, розливається на вечірніх простора Дніпра.

Кожна професія цікава потрібна і захоплива.

Сивий полин і листатий подорожник кущилися обабіч дороги.

А тим часом місяць пливе оглядати і небо і зорі і землю і море.

У мрії все рівне й сьогодні й минуле і щастя і мить.

Весняне зелене листя здавалося веселим.

Лагідно світить сонце, голубіє небо, стоять у барвистих шатах дерева.

Полохливий заєць пригина вуха, витріща очі і поринає в море лісових звуків.

Пропоную створити бригаду - ансамбль гри на народних інструментах у вигляді баяна.

Мавка йде до калини, ламає червоні кетяги ягід.

Була весна весела, щедра, мила.

Зерно і камінь, суша і вода достойні буть зображені на картині.

Шаблонні фрази збіднюють її (мову), роблять її сухою.

Старезні дерева пахнуть свіжим хлібом, медами.

Село стоїть на спадистій горі й красується в яблунях.

Кругом ставка біліє смуга з вишневих і черешневих садів.

Навкруги нашої школи ростуть троянди, айстри, гвоздики.

Багато чого бачили мисливці на своєму віку і звірів усіляких, і птахів, і різні пригоди.

Саме верба слугувала для виготовлення домашнього начиння ложок, кошиків і навіть човнів.

Жито, пшениця, овес усе разом поспіло.

Ось-ось прокинуться жоржини від сну, розплющать повіки і заграють різними барвами.

І очерет, і рогіз, і пісок на березі все тоді золоте.

Неспокій я бачив скрізь у дубовій і вербовій корі, у старих пеньках, у дуплах...

Туманний ранок і осінній день, гай і садок усе зливається в єдиний образ рідного краю.

Старі верби, кущі лози, тихий очерет усе яскраво відбивалося у воді.

Рано встало сонечко, рано встала і Харитя.

Зняла серп з полиці, поклала в торбинку хліба.

Літературна мова - це оброблена й удосконалена форма загальнонародної мови.

Фірма та ринок проводять весняний розпродаж продовольчих товарів.

Данило сідає на поріжку, розв‘язує ганчір‘я і по черзі розпинає в руках подрані сорочки, штани, піджаки, кофти.

Не сполохай рідного слова, а захисти його, до серця притули.

Яка це добра і світла година, коли село їде на Великдень до церкви.

Свячена вода скроплює паску і нашу долю.

Воля пахла живою вологістю, міцним настоєм лугових трав і молодого сіна.

Не дивлячись на спеку, кремезний дядько човгав у чоботах, у куртці, у картузі.

При Київських монастирях друкувалися книги, розквітали науки, медицина, ремесла.

Людина вважала, що вона походить від рослини, звірів, птахів.

Тугі м‘ячі ударів або злітали вгору й падали на плоскі покрівлі будинків, або скочувались униз.

Агора клекотала, й вирувала, й дихала одними велетенськими грудьми.

Риба з моря – не тільки користь, улюблена їжа, а й утіха для ока.

Агора – це життя, а ще й провість на врожай, чутки про війну, мудра бесіда філософа.

У тобі, мово, неосяжна душа народу – його щирість, радощі й печаль, його труд, і піт, і кров, і сміх, і безсмертя його.

Осінній ліс був легкий і прозорий од жовтого листя та від блідого проміння.

Рій потрапив у самісіньку гущу бою, який тут точився вчора чи позавчора.

Марко всього везе, та не знає, що діється вдома.