(Копія) (Копія) Складнопідрядне речення

В яру шуміли верби густим, затишно-рівним співом, і бадьоро гомоніли на горі дуби.

Ріка вирує сонцем, а плавні вниз десь аж до лиманів синіють.

Під осінніми високими зорями затихають оселі, і тепер стає чутнішою мова роси.

Листя тріпотіло на деревах вздовж шляху, дарма що стояло тихе, сонячне безвітря.

Ніколи я не знав, як тяжко жить без солов'я, що в пісні аж тремтить тільцем своїм маленьким і гарячим.

Вночі, коли небо і ріка стали зоряною єдністю, вони повертались додому.

Велику силу чародійних перетворень мають наші ріки і броди, коли в них тоне й тоне місяць, коли в таємничих ямбах очеретів затихає птиця.

Коли я був хлопчиком на Десні, мені хотілось, щоб дикі птиці сідали мені на голову і на плечі не тільки в снах.

Чи доводилось вам чути, як чайка кигиче над морем?

Коли дівчинка виглянула у вікно, її увагу привернуло маленьке кошеня Жозефіна, яке не вгавало серед двору.

Недавно я поза Уралом блукав і Господа благав, щоб наша правда не пропала, щоб наше слово не вмирало.

Повітря було таке п'янке й повне щебетання, що мимохіть бажалось руху, крику, реготу.

Замолоду треба набиратися знань, щоб не пуста була твоя власна криниця.

Всі позбирай в небесах бризки осіннього світла, щоб у привітних очах усмішка радості квітла.

На те коня кують, щоб не спотикався.

Кузьма робить вигляд, наче він мудрує.

Буря розчахнула стару, напівзасохлу акацію, що росла біля сіней.

Здалось, примарилось мені, наче ти печальною ходою десь пройшла у білому вбранні.

Гасли вікна, бо вже синій день дивився крізь намерзлі шибки до кожної хати.

П'яно чарує шелест пшениці, що переплітається з дзвониками та берізкою.

Іди туди, де люди творять світло і ставлять хрест на темне і старе.

Я той, що греблі рве.

Гора така, що з неї спускалися цілий день.

Теплий туман слався по полю і наливав балку по самі вінця, так що дерева потопали в ньому.

Я люблю, як, буває, осінню пахне яблуками в хаті.

Після дощу розморена земля лежить і слухає, що робиться у світі.

Вже люди, певне, від тієї пори тут не живуть, як з раєм попрощались.

Якщо в перший тиждень великого посту тепло, то літо буде ясне.

Багато в світі доріг, що ведуть до незнаних обріїв.

Так гарно тут, що шкода ступати по непорочній сніговій білині.

Знаємо ми, відкіль той сон.

Народ сам скує собі долю, аби тільки не заважали.

Хай мокро на ниві, хай тяжко орати, та я ж переверну ще гори ріллі!

Осіннє сонце, що надвечір спромоглося продерти хмари, схилялося над обрієм і сіяло своє золотаве насіння у вогку землю.

Може, вернеться з дороги пані, то ще мене за лінощі скарає.

Якщо справді все описане для майбутнього фільму не підійде, тоді давайте краще першу частину кінокартини почнемо з пісні.

[ ], (де…), [ ]…

(Де…), [ ]…

[…ту…], (де…), ( )…

[…ту…, (де…), …]…

Діти не знали, скільки часу минуло відтоді, як вони полізли у підземний хід

Сьогодні я такий щасливий, мов вийшов хлопчиком на шлях, де сонце наливає сливи солодким золотом в садах.

Якби не жовте листя в садках, то можна було б подумати, що на дворі не бабине, а справжнє літо.

Не знаю, де та фарба була брана, з яких молюсків пурпур той розцвів.

Не зріс ще дуб і не вродились бджоли, що воску назбирають в дубі тім для тих свічок. - складнопідрядне з підрядним з’ясувальним ;

Здається, ніби синіми очима вдивляєшся у душу, ген на дно. складнопідрядне з підрядним порівняльним;

Немов крізь мряку мріє якийсь далекий, гарний, добрий світ, де все цвіте, сміється, променіє. - складнопідрядне з підрядним означальним.

Кажіть мерщій, кажіть-бо, де вона? - складнопідрядне з підрядним місця.