(Копія) (Копія) Розділові знаки в простому реченні

Над щитом гостроверхий гребінь із дубових паль.

І вдень і вночі сподівайсь лихого гостя татарина або ляха.

Василь Невольник був собі дідусь такий мізерний мов зараз тілько з неволі випущений.

Святе діло Україну гетьманську врятувати.

Петрусь орел а не козак!

Шрам син паволоцького попа, по прізвищу Чепурного.

Шрам цей безперечно гарячий чоловік.

Череваниха пані ввічлива.

Е так це ж ти мені й жениха привіз пане брате!

Браття мої милі тяжко моєму серцю не здолаю більш од вас таїтись!

Ось подивись дідусю чи той це Шраменко що переплив Случ під кулями?

Позвольте з вами привітатись добродійко?

А те Хмарище було окрите гаями наче хмарами.

Над ворітьми у башті було й віконце щоб роздивитись перше чи впускати гостя до господи...

Кажуть Шрам і не всидів у своїй парафії.

Проте сидів він зимовником серед дикого степу на Низу.

Сини Шрамові підросли допомагаючи батькові у походах.

Обидва ж вони віталися подарунками обдарюючи нишком один на одного чигаючи.

Під баштою дубові ворота густо од верху до низу цвяховані.

Кругом обняла його річка з зеленими плавами лозами й очеретами.

Василь Невольник був собі дідусь такий мізерний мов зараз тілько з неволі випущений.

Під'їхавши під браму гості почали грюкати шаблею у цвяхи.

Говорив Шрам не переводячи духу.

Тепер він розпочав смутную думу про Хмельницького не поспішаючи.

Далі надумавшись пустив таку поголоску що нездужає.

Так говорячи устав да й повів своїх гостей до хати.

Слухаючи таку невеселу повість полковник Шрам і голову понурив.

Шрам ішов за ним хитаючись

Вночі сподівайсь лихого гостя татарина або ляха.

Полковник Шрам із сином той молодий козак був його син схилившись і в'їхали.

Замість ушул рублена башта під гонтовим щитом.

Петро старого Шрама син скочив на землю і взяв од панотця коня.

Перед ними так і заблищало так, і замиготіло, так і замережило церквами, хрестами, горами, і будинками.

А Петро іде собі і не бачить і не чує нічого: так здивувала його Череваниха.

Весело й тяжко згадувати нам тебе, старий наш діду Києве!

Уже про тих Олегів, про тих Святославів, про ті ясири, половецькі нічого й згадувати.

На коморах, на віконницях, на огорожах, поміж свіжим деревом чорніють колодки.

Постоявши прочани наші в церкві, подали срібла панотцям братським на школи, і пішли геть.

Дома в себе вони, кажу, ходять було у дьогтяних сорочках та в дірявих кожухах.

Були скрізь по стінах у Великій церкві помальовані князі, гетьмани, воєводи благочестиві.

Шрам, розглядуючи ту горорізьбу да читаючи епітафії, засмутився душею.

Леся почервоніла, аж нахилилась і пригорнулась до матері обнявши її руку.

Не пустив Шрама Сомко у печери, завернув до себе з усіма на козацьке подвір'я.

Я сватав Лесю за свого Петра, не знаючи про ваш уклад.

Уставши з-за стола Кирило Тур подякував за хліб за сіль по-своєму.

Мати собі, стривожилась, устала з-за стола, і одвела її в кімнату.

Кріпилась однак же сердешна сидячи за столом.

Раз, чатуючи з десятком козаків у полі, попавсь був я у таку западню

На яку натрапив: таку й вибрав, батьку!

Розмовляючи, про такі речі пішли до отця Інокентія удвох, чи втрьох.

Вона, голубонька, справді рознемоглась.

Гетьман і Шрам вернулись іще веселіші - пили за здоров'я великої, одностайної України.

Недармо ж я вас вивів із Запорожжя на Вкраїну порядкуйте по-стародавньому

Так собі мізкуючи обійшов він з бунчуком увесь табір і всюди постановив варту.

Як ось почали всі роз'їжджатись із Ніжина й шляхта і державці і військова голота з запорожцями.

Уся сотня гуляла три дні і три ночі самих порохів дві мірки вистреляли.