(Копія) (Копія) Контрольна робота Складнопідрядні речення

оскільки клей наносили нерівномірно.

хоч ніхто й не сподівався на перемогу.

бо створене власними руками дороге.

що аж земля навколо здригається.

як кожен з нас і планував.

Виглядатиму тебе, … .

Вислів… є двоскладним реченням

У тих місцях пісні, …, ліризм посилюється.

Чекай мене біля ставу, ...

У гаю, …, свято весни вповні.

Біля ставка, де ми прощалися, нам випало зустрітися після довгої розлуки.

Ти борися за луг зелений, де колись виглядав свою милу.

А на тому місці, де стояла тінь, іскрило сонце широкою плямою.

Біля осокорів, де він зустрівсвою долю, загримів гарматний грім.

Там, де березина витісняла сосну, все залите було бенгальським вогнем.

Добре, коли чоловік з характером, з переконанням і хмелем неспокою.

Навіщо мені весна, коли твої очі — проліски?

Яке це щастя, коли стіл довгий і тісно за ним від рідні.

Нас оточує воркування струмків, коли ми опиняємося в долинці.

Які б то звуки розітнулись, коли б ви дивних струн торкнулись!

хоч і часу зовсім мало.

коли удосвіта виїдеш.

бо час трапези перенесли.

адже ще часу доволі багато.

так що голодним не лишишся.

Людина в небезпеці, коли вона бездуховна.

Коли мене на фронт ти проводжала, пучок конвалій ти мені дала.

Найбільше люблю пору, коли збирають жнива і співають пісень.

Не знаю, коли весна на крилах тепло принесе в наш край.

Багаття вимальовувало постаті людей, коли вогонь розгорався ясніше.

Я з тих країв, де над Дніпром цвітуть, шумлять гаї, де з дня народження мені співали солов’ї.

Коли ми йшли удвох з тобою вузькою стежкою по полю, я гладив золоте колосся, як гладить милому волосся щаслива ніжна наречена.

Жінка говорила про льон, як вона сіяла його, як доглядала, як він гарно зацвів потім, задзвонив крихітними голівками і прослався по вересневим росам.

На старості літ Джеря любив довгими зимовими вечорами розказувати дочці й онукам, де він бував, що він бачив, в яких краях ходив, з якими людьми зустрічався.

Для мене нема нічого дорожчого чи солодшого, ніж душа, яка мене любить, хоч би бракувало всього іншого.

Жадан, що став тепер не тільки конюшим, а й сокольничим, віз на лівій руці двох соколів, на голови яких були натягнуті шкіряні ковпаки — карналі, що затуляли птахам очі.

Коли людині є що сказати, вона виллє з глибини власної душі все те, що має на папір або полотно.

Коли Добриня загадково зник , вона втратила спокій і сон , але нікому ні словом не обмовилася про це і думала, що жодна душа у світі не здогадується про її почуття болю .

Скажи мені, всесильна мово з якого джерела буття тече струмок, що зветься Слово, в ріку несмертного життя?

Життя карає неодмінно за кожен гріх, за хибний крок, поки збагнеш , що не година, а все життя - один урок

Іду я з вечерею до дядька Себастьяна, прислухаючись як за тинами підстрибує морозець, і як у тінях і дрімливих місячних калюжах заколихуються сни.

І тут Данила вразила дивовижна неправдоподібна краса зимової ночі, що легкими хмаринами напливала на місяць, і що блакитним снуванням єднала небо із землею .

На білу гречку впали роси, веселі бджоли відгули , замовкло поле стоголосе в обіймах золотої мли.

Знала я: скоро сонце зійде і казка ночі зникне назавжди.

Я знову згадав ті хвилини, що душу п’янили мені.

Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе.

Сичі в гаю перекликались, та ясен раз у раз скрипів.

Дедалі скульптор все більше переконався в тому, що мусить негайно виїхати звідси.

У княжий табір вісник вість приніс, що меч тевтона над Волинню звис.

Люблю, коли в вікно розкрите шумлять безжурно дерева.

І аж тепер Талимон побачив, як між деревами майнула тінь.

Він чаклун, бо бачить крізь землю усі підземні ріки, озера й ставки.

Іди туди, де люди творять світло і ставлять хрест на темне і старе.

На леваді за верболозами зібралося стільки синяви, що можна в ній брести по коліна, як водою.

Як на Благовіщення півень на порозі води нап’ється, то на Юрія віл напасеться.

Вночі, коли небо і ріка стали зоряною єдністю, вони повертались додому.

Жито шепче мені, як привітно навкруг.

Щасливий, чудесний край, де навіть вода могла приносити людині статки!

Треба зараз вертатися, поки вона недалеко одійшла й не забула дороги.

Над порогом, там, де зустрічається холодний потік з хатнім теплом, клубки білої пари.

Народ сам скує собі долю, аби тільки не заважали.

Я знову згадав ті хвилини, що душу п’янили мою.

День був душний, незважаючи на те що краплі учорашнього рясного дощу іскрились на траві.

Раз буде своя збройна сила, то ми повинні мати й своїх командирів.

Все можуть зробити людські руки, коли захочуть.

Пташки співали і свистали усюди по гаю так голосно та гарно, що все кругом неначе усміхалось.

Зблиснула у світлі фар течія річки, що сонно перекочує хвилі й молочно спалахує в темряві.

Виходить, уже не мертвий ліс, бо лебеді принесли на своїх крилах весну і життя.

Та довгий ще мені пройти судилось шлях, щоб молодість догнати, заблукану в полях.

Часом Десна розливалася так пишно, що у воді потопали не тільки ліси й сінокоси.

Кричали по дворах горласті півні, ніби поздоровляли господарів з Новим роком

Якщо бажаєш стать заможним, у праці будь непереможним.

Чекаю дня, коли тобі скажу, що вся строфа нарешті досконала.

Так буває лише ранньої весни, коли пробуджується степ і розімліла від сонця земля сповнюється чарами материнства.

Вночі, коли небо і ріка стали зоряною єдністю, вони повертались додому.

Наляканий горобець, що непомітно залетів у кватирку, сидить на карнизі у кімнаті, де розміщено телефонну станцію атомної.

Хто не вміє мовчати, поки не настане час говорити і діяти, той не справжня людина.