(Копія) Контрольна робота з тем "Однорідні члени речення. Звертання. Вставні слова (словосполучення, речення)

Надворі пахне молодим осокоровим листям.

Під високими осінніми зорями затихають оселі.

Сині зеленкуваті фіолетові присмерки спадають степом.

В гарячий літній день ліс на горах сяє.

Любив дід гарну бесіду й гарне слово.

І Волги плин, і вітер подніпровський несуть веселі наші паруси.

І день, і ніч, і тисячі ночей, спасибі вам за цю Шахерезаду.

Нехай тендітні пальці етики торкнуть вам серце і уста.

Ніч була хоч і зоряна але темна.

І так і сяк намагався їм допомогти а не виходить.

І сміх і гріх було дивитися на цю недоладну постать.

Нічний спосіб життя ведуть і сич і сова.

Є в нас сила і правда, і слава, і земля своя рідна й свята.

Шумить і шепоче, і тривожить зрадливий дощ із-за кутка.

На Колимі запахло чебрецем, і м’ятою, і кропивою.

А чи не занадто я славословлю старих своїх коней і село, і стару свою хату?

1

2

3

4

5

Оцих тополь приречений кортеж довічно супроводить Україну і традиційні верби і калина все батьківське але й синівське теж.

Луки і ліси під пензлем осені барвисто немов шедеври пейзажиста горять на виставці краси.

Усяке птаство як-от деркачів перепілок куликів курочок можна було викосити косою в траві.

Річки трави дерева птахи люди усе навколо сповнене весняної пружної сили.

Біліло небо білястим здавалося тонко вібруюче повітря.

Тиша стояла якась неспокійна, а світле безмежжя здавалося крихким.

Раптом земля затряслась і ось-ось здавалося будинки заваляться.

Нам здавалося наче з дерев сиплеться золотий дощик осені.

Іван Франко, як відомо, знав чотирнадцять європейських мов.

Хлопець я молодий і, на думку багатьох дівчат, навіть, симпатичний.

Привикне, кажуть, собака за возом бігти, то й за саньми побіжить.

Вже, сказати правду, і я немолода, але ж і дячиха - красуня.

Годі вам гурт молодих і прихильних марні слова промовлять.

Літня ніч спокусниця зрадлива крилом одним півсвіту обняла.

Старі дуби спасибі вам за осінь за відлітання радості і птиць.

Мужай прекрасна наша мово серед прекрасних братніх мов!

Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!.. Де ви бачили більше кохання?..

Лунайте ж , оркестри, грими барабан, бо крок наш і дух наш міцніє!

І все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю.

Гетьте, думи, ви, хмари осінні! Тож тепера весна золота!

До тебе Україно наша бездольная мати струна моя перша озветься.

Пригадайте мамо те прощання край воріт, де сяяла роса.

До тебе мій дорогий юний друже приходять усе нові та нові книжки, які відкривають безмежні обрії знань.

Микито знов мою пораду ти забув і судиш про князів.

Нас не злякають ці гори, де, може, не ступала людська нога.

Звісно, чумаки завжди рушають до схід сонця, щоб захопити холодку.

Ти, мабуть, не знаєш, що наша дивізія носить ім’я мого рідного міста.

І ось, нарешті, вершина.

впевненість або невпевненість;

емоції мовця;

порядок викладу думок та зв'язок їх між собою;

джерело повідомлення.

У лозняках чекають гнізда на ремеза на очеретянок.

А соловейко не відмовляється ні від листячка ні від трави.

На колодках сиділи всі наші тато і мама старша наша сестра і дехто з сусідів.

Мати в руках несе цибулю кріп петрушки пучечок.

Буває вечірня зоря золота буває рожева.

Буває собаки й самі бігають по полях

Диво дивнеє на світі з тим серцем буває

Цей хлопець буває тут частенько.

Не шуми ти, лугу, і не гасніть, далі!

Ти припав, мій син, до лиця мудрої кринички польової.

Мій отчий дім незабутній, зі мною скрізь твоє тепло.

За руку беру тебе, Олегу, як юнку, як рідну дитину, на руки беру.

Зеленоокий, дозволь пройти.

У зеленому капелюсі, пройдіть уперед.

Жіночко, вийдіть з автобуса.

Дитина, ти виходиш на наступній зупинці?

Йди до мене лоша моє миле

Що спитати імене у тебе

До тебе мати я звертаюсь

Що ти читаче нове прочитав