(Копія) Діагностична робота. Повторення (безсполучникове речення, складне речення з різними видами зв'язку)

Здалось на мить пливе у безвість ночі під парус хмар високий корабель.

Людство не усвідомить себе як єдине ціле, не буде йому добра.

Небо скоро затяглося хмарами стало мрячити.

На зеленій траві біті чайки сидять білі свічі юрять на тарелях латать.

Ще сонячні промені сплять досвітні огні вже горять.

Поглянь у себе море там вирує піниться і грає (С. Горлач).

Вкусиш гіркого пізнаєш ціну солодкого (Нар. творчість).

Мені відкрилась істина печальна життя зникає як ріка Почайна .

Падає з вишень і слив листя вітер згрібає його у віхті (М. Малиновська).

Мені снилось я мельник в старому млині (М. Рильський).

А дівча тим часом росло, і якось нараз довідалося все село, що це Петруня — лісникова дочка (В. Земляк).

3 полтавської Богданівки, з біленької селянської хати рушила у світи творчість народної художниці Катерини Білокур, пішла до людей її малярська поезія, сповнена якоїсь майже магічної сили, майже фантастичної краси (О Гончар).

Ще після війни люди возили з глинища глину на дахи: світло-жовту, червону, білу (М. Вінграновський).

Якби голос ніжний, тихий, любий залунав — на хвилину б, може, лихо він тяжке приспав (М. Рильський).

Сашко навшпиньках зайшов у свою кімнату, хутко ліг, заплющив очі: у синьому океані біля його хати повз грушу пропливали білі айсберги (М. Вінграновський).

Облітають квіти, обриває вітер пелюстки печальні в синій тишині (В. Сосюра).

Глибоке зоряне небо; місяць-князь високо стоїть на ясній оболоні й блідне перед наступаючим ранком; східний край неба вже побілів і пройнявся рожевим серпанком (М. Старицький).

Блакить мою душу обвіяла, душа моя сонця намріяла, душа причастилася крутості трав — добридень я світу сказав (П. Тичина).

пахнуть білі гречки.

значить справжня весна.

прийшов травень.

розносяться пахощі навколо.

подуває легкий вітерець.

вечір доволі холодний.

у небі жодної хмаринки.

сади буяють ароматами.

Закрався вечір одшуміла праця.

Я знову вгадую приїдеш ти чи ні?

Дощ упав на трави оживуть отави.

Зрубав дерево посади два.

стало чути навіть політ бджоли.

пролунав дзвоник на урок.

навіть дерева стоять безшелесно.

навколо запанувала дзвінка тиша.

Плачуть дощі в снігах, просять вітри спочину і розбивають в прах зоряну павутину.

Планета сива над віками крутиться, минають дні, і пахне сіножать.

Минає літо, осінь вже бреде, лісів багрець торкнувся вересневий.

Сонце заходить, гори чорніють, пташечка тихне, поле німіє.

Сотні літ нас розпинали, Та не побороли, Бо не вмерла Україна, І не вмре ніколи (Д.Павличко).

Навіть тоді, коли не мали ніякого діла, материні руки не залишалися в абсолютному спокої, вони легенько ворушились, як ворушаться під водою стебла водяних лілій від ледь чутної течії (Є.Гуцало).

Всяк розумний по-своєму: один спершу, а другий потім (Народна мудрість).

Коли наука досягає якоїсь вершини, з неї відкривається широка перспектива дальшого шляху до нових вершин, і відкриваються нові шляхи, по яких наука піде далі (С.Вавилов).

Поки у великій лабораторії неба відбувався розкішний процес наростання грози, поки все там переверталося, стугоніло, потемнілими степами мчали табуни вихорів, захвилювалися, забурунили зелені вали лісосмуг, заметушилися птахи в повітрі (О.Гончар). 

Я не знаю, чи там угорі, наді мною, є життя, але я добре бачу, що вся краса тут, на землі

(Г.Тютюнник).

Осінній вітру крок, і хмари над землею, і пада жовтий лист в вечірньому огні (В.Сосюра).

Море дедалі втрачало спокій; чайки здіймались з одиноких берегових скель, припадали грудьми до хвилі й плакали над морем (М.Коцюбинський).

Сполучниковий сурядний і підрядний;

безсполучниковий та сполучниковий сурядyий і підрядний;

безсполучниковий та сполучниковий підрядний;

 безсполучниковий та сполучниковий сурядний.

Соломія не знала, як і коли цесталося,— втома і шум комишу приспали її.

Остап подавсь на розвідки і скоро вернувся, щоб заспокоїти Соломію: скрізь тихо, спокійно, днина тепла й ясна.

Гості почали прощатись, але тут Тетяна Степанівна згадала, чого вона, властиве, прийшла.

Кілька разів Остап ускакував у воду мало не по пояс, часто Соломія з розгону натикалася на кущ верболозу, але кожен раз вони давали собі раду і знову мчали вперед, добуваючи останні сили.

Кричите, Що Бог создав вас не на те, Щоб ви неправді поклонились!..(Т.Шевченко)

Дмухнув вітер понад ставом – і сліду не стало (Т.Шевченко).

У стародавніх слов’ян були різні обряди, різні релігійні свята, що здійснювались у певний час, повторювались у певні дні, на одному й тому ж місці (Я.Головацький).

Україна моя починається там, Де доля моя усміхається, І, як небо, як даль солов’їна, Не кінчається Україна (П.Осадчук).

Людина йде по рідних вулицях, де пройшло її дитинство, де буяла молодість, де проходили найкращі роки життя (Я. Ваш).

Панас той і Микола... народилися в розложистих степах, де вітер та народ була їх перша школа (М. Рильський).

Вишиває і співає, і ніхто не зна, де узор вона кінчає, де ту пісню почина (М. Рильський).

За морем холодним, в далекій чужині, де сонця ніколи не видно з тайги, де нетрі, болота лихі та пустинні, та скали кремінні, та вічні сніги (П. Грабовський).

Малі хлопці йшли з рукавицею, в якій повно зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху.

За коліями, супроти депо, біля колодязя під дашком стояла черга з цеберками і коромислами, і той, хто тяг воду, довго крутив корбу: колодязь був глибокий

(Гр. Тютюнник).

Вишку стало розхитувати, і була загроза, що впаде і хату Чабанисі розвалить

(О. Гончар).

Блищали од сонця стерні і ковила понад шляхом, сріблилася важка, обвішана разочками роси павутина.

дві

три

чотири

п'ять

Коми;

двокрапки;

тире;

крапки з комами.

Кілька разів на добу спалахували короткі, блискавичні сутички з ворогами, ворожими заслонами, потім дорога знову розчищалася, і полк знову згортався крилами своїх бойових батальйонів

(О. Гончар).

Планета сива над віками крутиться, минають дні, і пахне сіножать

(Б. Олійник).

Я несу любов-зажуру, мрію молоду, і цвітуть сади для мене, як до тебе йду

(В. Івасюк).

А речення — мов зоряний разок слів-намистинок, що світяться алмазно,і все довкіл сіяє так виразно (Д. Білоус).

 А я додам: любити можна поезію в добу ракет, бо, дивна річ, людина кожна якоюсь мірою поет (М. Рильський).

Гудуть бубни, рвуться на скрипках струни, танцюють дерева, хилитаються з боку на бік хати, танцюють цигани, танцює ведмідь з кільцем у носі, а козак притупує, зриває з голови шапку і летить, неначе шуліка, по колу, перекидається в повітрі, аж курява встає (Ю. Мушкетик).

Збулись твої (Шевченкові) слова пророчі, і час оновлення настав, і темні просвітились очі, вчорашній раб Всесильним став (М. Рильський).

А речення – мов зоряний разок слів-намистинок, що світяться алмазно, і все довкіл сіяє так виразно (Д. Білоус).