(Копія) Безсполучникові складні речення

По­гляну на березограй – аж серце завмирає (Д. Луценко)

Лив дощ, дрібний, ясний (М. Коцюбинський).

Раптом виявилося, що Павка великий винахідник-конструктор (О. Копиленко)

Дощ пройшов – і Київ зеленіє (М. Рильський)

Ще сонячні промені сплять, Досвітні вогні вже горять (Леся Українка)

Прийшов ра­нок: збудились дороги (А. Головко)

Дихне вітерець: заворушиться діброва закипить біло­пінна зашепоче ніжно та лагідно (М. Олійник)

Сонце високо, косарі далеко, ко­си дзвенять, коні пасуться (О. Довженко)

Переді мною, наче брама, розчиняється діброва, до мене наближаються далекі тихі води і прихилені до них зорі.

Чорніє поле, і гай, і гори, на синє небо виходить зоря.

У хлопця аж мурашки пішли поза спиною: маляр видався йому за чарівника.

Кожушок його був весь мокрий, чобітки аж порижіли од води, шапка в болоті.

Пригріло сонечко, обсохла земля, потягло орача в поле.

Гули бджоли, щебетало птаство.

Порозстають тії білії сніги, покриються травицею всі луги.

Чогось завжди так виходить: гарного гриба не знайдеш, а поганка сама в очі лізе.

Зрубав дерево – посади два (Нар. творчість)

Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе (Нар.творчість)

Гаї шумлять – я слухаю (П. Тичина)

Защебетав соловейко – пішла луна гаєм (Т. Шевченко)

Відчинили двері – вітер як дмухне, аж засвистів (Марко Вовчок)

Вірю: розум темне зло поборе (М. Руденко)

Ідеш удвох – дорога коротша.

Тиша навкруги, сплять в росі луги (О. Богачук)

Як заздрю я тій білій хмарці: вона пливе у далечінь між подруг.

Мої літа не монотонні дублі: я змінююсь, як світанковий пруг .

Істинно, люди: живемо не хлібом єдиним

Прийшла любов непрохана й неждана — ну як мені за нею не піти?

Я знаю: правда переможе.

Не кидай іскри в солому: і сама згорить, і село спалить (Нар. творчість)

Пам’ятайте: треба берегти природу.

Закон життя один: вірно служити своїй державі (М. Стельмах)

Вдалась ти крилатою – мусиш летіть.

Посієш впору – матимеш зерна гору.

Гляне – холодною водою обіллє.

Любиш кататися – люби й саночки возити.

Літо дбає – зима поїдає.

Повіяв вітер по долині – пішла дібровою луна.

У товаристві лад усяк тому радіє.

Гули бджоли щебетало птаство.

У всякого своя доля і свій шлях широкий той мурує, той руйнує.

Порозтають тії білі сніги покриються травицею всі луги.

Защебетав соловейко пішла луна гаєм.

Засієш вчасно вродить рясно.

Бери до серця і затям душа творця не переквітне.

Гляне холодною водою обіллє.

На Михайла ніч ясна буде зима сніжна й красна.

Вірю з каменю б'є джерело.

Виглянуло сонце озеро вмить проясніло, радісно посміхнулось до неба.

Дзвенять пташки в садах рясних сміються знову трави, квіти.

Пригріло сонечко обсохла земля потягло орача в поле.

Біля самої догори проглянула купка молоденьких печериць далі хтось розбризкав по траві суниці на білій черешні соковито рожевіють ягоди.

Не бійся заглядати у словник це пишний яр, а не сумне провалля.

Танцюють зорі на мороз чималий показують.