(Копія) Безсполучникове складне речення

На подвір'ї Сашко пригнувся під вікнами знову, прокрався до груші, почепив на сучок ножа, тихо обмів віником валянки.

Таїса з Михайлом кинулися наввипередки, ось обоє зникли між деревами.

Біга Катря боса лісом, біга та голосить.

Пішов шелест по діброві; шепчуть густі лози.

Перші краплі крихітними копитцями пробігли по затоці - почався дощ.

Після пам'ятної втечі у грозову ніч кінь дуже змінився: він став передбачливіший та обережніший.

На багнищі город мріє; над ним хмарою чорніє туман тяжкий.

Командир глянув на годинник, інші глянули теж.

Скрипне хвіртка, висунеться з неї дитяча голівка, стригне очима по вулиці.

Кожен творить щось своє, робить ніби мале якесь діло: той зварює шви, той перевіряє їх, той фарбує.

Але він не міг того зробити: кричати на вулиці не личить благородним дітям.

Такі в них порядки: одні сплять, інші мурашник сторожують.

Батько з матір'ю в ці дні далеко, полетіли до сина: одружується Петро.

Квіти латаття білого мають цікаву біологічну особливість: в хорошу погоду вони відкриваються вранці десь годині о сьомій і закриваються під вечір близько п'ятої-шостої.

У корови були різні роги: один, довгий, красиво вигнутий, стримів угору, другий, скручений у бійці, ліз прямо в око.

Минув рік, минув другий - козака немає.

Відчинилися двері - вітер як дмухне.

Танцюють зорі - на мороз чималий показують.

Вітри вщухли - розп'ялися хрестами вітряки на вигоні.

Захочеш свіжини - приходь на вечерю до нас

Дитинству все казковим видається - не збіднюйте ж душі його красу.

Ще сонячні промені сплять - досвітні огні вже горять.

Климко підвівся - ноги одразу загули і налилися гарячим.

Вкусиш гіркого - узнаєш ціну солодкого.

В житах заблудилась дорога нагорбатились верби над нею за ними прокльовуються зорі.

Повалило снігом потонули в ньому хати і дерева невидима собачня потягнула свої зморені голоси по своїх домівках.

Небо над Києвом висіло похмуре беззоряне принишкле воно теж ждало чогось лихого тяжко дихалося під таким небом город був наче накритий ним здавалося все має тут задихнутися ще до ранку.

Лід тріщав лускався крижини лізли одна на одну.

Раптом моє серце тенькнуло опустилося трохи вниз і радісно завмерло невдалік від отруйного стебла воронячого ока стоять два близнюки-червоноголовці.

Осінь пензлем Левітана доторкнулась до садів жовтим золотим багряним лист заграв затріпотів.

Кой-де у вікнах ненадовго заблимали каганчики і знову погасли люди повечеряли.

Сашко не повірив своїм очам на стежці перед ним стояв Сіроманець!

Будеш сіяти з сумом вродить печаль.

Дедалі більш видніє степ ширшає, розпросторюється після нічної мли.

Іноді в повітрі шуміли пташині крила: то пролітав ворон, а може, летюча миша.

Просив тебе, повчав тебе давно - не смій губити часу дорогого.