(Копія) Безсполучникове речення

Ви чули як шумлять бори у вересневі вечори?

Я входжу в ліс трава стає навшпиньки кошлатий морок лапу подає.

Сонце так світить ласкаво що аж каміння сміється.

Тепло було й вишні цвіли рясно.

Бери до серця і затям душа творця не переквітне.

Вітри вщухли розп'ялися хрестами вітряки на вигоні.

Повіяв вітер по долині пішла дібровою луна.

Защебетав соловейко пішла луна гаєм.

Гаї шумлять я слухаю хмарки біжать милуюся.

… і щоразу дивуюся красі природи.

… у цей час народжуються нові потаємні мрії та сподівання.

… фантастичну королівну у білих шатах.

… білу, пухнасту, наповнену дитячим гамором.

… коли усе навколо вбирається в прекрасні шати.

Сашко задихався та зморився більше години вони бігли із Сіроманцем.

Вже тиха осінь ходить берегами на вербах трусить листячко руде.

Сонце зайшло степові озера стали на якийсь час темно-червоними.

Брязне клинок об залізо кайданів піде луна по твердинях тиранів.

Спочатку Тимко образився і хотів піти потім передумав і залишився

Дмухнув вітер понад ставом сліду не стало.

Злітає листя з осокора летять листки календаря.

Поети йдуть за горизонт поезія зостається віч-на-віч з вічністю.

А вранці осінь встане в косі янтарній нитка сивини.

Журиться жайворон-серпень літня пора промина.

Дерево стояло ще голе, однак на вітах його вже починалося пташине життя.

Хтось шарпонув двері, і вони розчинилися навстіж.

Якщо учитися як слід, то добре буде.

Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе.

Чи то мені здається, чи то справді свист тихшає?

Говорять думи і діброви говорять гори луг ріка говорять птиці вечорові розмова точиться струнка.

Я пам'ятаю що на Дніпрі од берегів так пахли трави.

Знову цвітуть каштани хвиля дніпровська б’є.

Доброта це наче руки мами.

Наука вчить багато життя ще більше.

Вночі несподівано знявся північний вітер і небо скоро затяглося хмарами.

Якщо грім гримить то хліб буде родить.

У всіх людей одна є спільна мова взаєморозуміння і любов.

Сонце шукаючи броду сторожко зупинилося посеред ріки на моторному

човнику зі сміхом пропливали дівчата у вінках.

Раніше встанеш більше діла зробиш.

Так і живу я нині: матері мову шаную, море, глибоке море, в рідному слові я чую.

Золотіє вечірня тополя: дивним світлом горять небеса.

Подивилась ясно: заспівали скрипки!

Так тихо, так любо: так ніжно у полі.

Карпатське сонце в небо йде повільно: світліє тиша між дерев глибока.

Народна пісня - то ж усій землі окраса.

Широка дорога стелиться від Києва на Богуслав і далі в шевченківський край.

Сором, досада, злість - усе разом прийшло в його голову.

А може, зараз ти не в полі, любий, а десь у теплому гостиннім домі?

Подивилась - ясно заспівали скрипки.

але ніхто не хотів нас слухати.

не можна так навантажувати людей роботою.

і сподівались на розуміння.

щоб ніхто не відчував сором.

незважаючи на те, що ніхто не дивився в наш бік.