(Копія) Аудіювання і читання мовчки текстів, що містять займенники; з’ясування ролі займенників у цих текстах (практично)

Прочитати текст, дати відповіді на тестові запитання.

Митрополит

Козацька сотня нудилася без діла: ніхто не знав, навіщо її сюди викликано. У повітрі плавав сизий димок від люльок, знічев’я плелися билиці-небилиці. Прив’язані до молодих лип коні нетерпляче били копитом.

Тут хлопці побачили митрополита в легкому козацькому одязі з двома пістолями за широким поясом. Рудий довготелесий козак аж зігнувся навпіл від сміху, а оселедець на його голові зателіпався в такт його реготові:

- Ой рятуйте, люди добрі! Кінець світу – батюшки пішли в козаки! Сиділи б ото, отче, дома та молилися б за нас!

Петро відчув, як кров скипає йому в жилах. Він подумки помолився Святій Богородиці, щоб та надала йому сил оволодіти собою. Правиця мимоволі лягла на пістоль, проте наступної миті він отямився. Зрештою він нічого не мав проти свого кривдника. Та й чи було це кривдою?

- Бери шаблю, циганська твоя мати! Зараз я подивлюся, який з тебе козак, - підступаючи до нього, процідив крізь зуби рудий. Для нього було, мабуть, однаково – що циган, що молдаванин. До того ж серед київських міщан ходили уперті чутки, що митрополит їхній з циган.

Мовчки Петро поклав на землю пістолі, скинув жупан. Його натреновані очі зупинилися саме на тій шаблі, яка була йому потрібна. Її власник, молодий хвацький козак, зрозумівши, чого хоче митрополит, повільно витяг її з піхов, узяв за блискуче відточене лезо і простяг уперед.

Перші два удари Петро відбив порівняно легко. “Добрий рубака”, - відзначив він про себе, уважно вивчаючи супротивника. Козак справді фехтував майстерно, але боротьба надто поглинала його, і за якусь мить він мусив зробити те, до чого невідворотно вів його Петро, виманюючи на себе. І ось, коли шабля рудого зависла у витягнутій руці, митрополит зробив раптовий випад і кінцем своєї шаблі ніби гаком зловив зброю супротивника. Потім, укладаючи всю силу в руку – тут головне самому втримати шаблю, - гвинтом вивів її вгору. Зблиснувши на сонці, шабля вилетіла з руки козака і, черкнувши по бруківці, викресала іскри.

Запанувала тиша. Козак не міг отямитися. Здивовано кліпаючи очима, він потирав кисть правиці.

- Оце так митрополит! – голосно сказав хтось. – Оце так батюшка! Святий отче, чи ви не з козаків? Чи не вчилися ви так орудувати шаблею в нашого Богуна? - захоплено вигукували хлопці, оточивши Петра.

- Було в моєму житті всього доволі, - якось загадково мовив митрополит і, підійшовши до рудого козака, ляснув того по плечу:

- Тримай шаблю міцніше! З професійною точністю, за якою вгадувався колишній офіцер, він поставив завдання сотні: слід було відбити собор, який тримали в руках уніати. Чернець підвів коня. Коротко кинувши: “На коней!”, Петро Могила поставив ногу в стремено, вкинув тіло в сідло. Сотня полетіла вслід вершникові (За О.Білодідом; 425 сл.).