Контрольна робота.Складне речення і його ознаки.Складносурядне речення

Вересень буйно зеленів отавами на луках,заплітав павутиння в повітрі(І. Цюпа)

У верховіттях вітер колобродить ,сумує стежка дичками внатрус (Л. Костенко)

А степ сизіє, бузковіє, гасне (О. Гончар)

Вітер почне безжально зривати осінню красу зажуреного клена (О. Копиленко)

Було тихо, ніжно струменіло на землю місячне проміння (Ю. Збанацький)

Я для пісні вікно розчинив, щоб вона залила мою душу (В. Сосюра)

Із піщин зростають гори, із краплин - могутнє море (Н. Забіла)

Все тоне у безумній черемшині, все пахне молодістю і життям (М. Рильський)

Темно, душно, парно, як буває душно і парно літньої ночі перед дощем (П. Мирний)

Вранці пусте було небо, хмари убогі пливли над собором (О. Гончар)

Надворі зробилося так темно, що за крок уже нічого не можна було побачити (О. Гончар)

Десь далеко-далеко за Кам`яною горою погасла в темряві жарка кузня, а над нею горіла нерухома золота крапка (С. Васильченко)

А день такий, що тільки жити і вірити (Б. Олійник)

Земля не може жити без сонця, а людина - без щастя (М. Стельмах)

Прозрінь не бійся, бо вони як ліки (Л. Костенко)

Як добре знати, що тебе веде твій власний шлях - єдиний із можливих (Л. Первомайський)

Навкруг стоять сади, платани і каштани, та шелест верб у пам`яті не тане (М. Рильський)

Кругом хати снують бджоли, бо кругом хати квіти (І. Багряний)

Шумлять старі смереки, свище вітер у вітах каштанів (У. Самчук)

Вишні цвіли так рясно, наче вкрив їх пухнастий сніг (О. Гончар)

Посріблені ліси окуталися тінню, а небосхил горить і віти золотить (М. Рильський)

Людина відчуває свою слабкість тоді, коли її покидають надії (Б. Харчук)

Глибокий сум точив свою музику, а очі в болісній розпуці спинялись на ясно-рожевих смугах дерев (М. Івченко)

На вустах розпливлась легка яскрава усмішка, і дві близкучі смужки сліз простяглися по обличчю (М. Івченко)

Ніч укривала ще землю, але вгорі східна частина неба посвітліла вже, передвіщаючи близенький світанок (А. Головко)

Ні людей, ні хат не було, але смужка синього диму снувалася поміж деревами (Б. Лепкий)

Не то осінні води шуміли, не то вітер бився в заломах провалля (М. Коцюбинський)

Картатий вечір упав на причілок, і в місячному сні притихли збезлюднені сіножаті, ниви й білі хмари за нивами (М. Стельмах)

Скрізь якась покора в тишині розлита, і берізка гола мерзне за вікном (В. Сосюра)

Вуркочуть, наче голуби, джерела, і прохолода сочиться з дібров (М. Сингаївський)

Гроза минула, і пахучі квіти усі в краплинах (М Рильський)

Крізь темну ніч шумів весняний дощ, і в унісон із ним шуміли сосни (А. Малишко)

Одлетів новий день, і вечір тихою голубою ходою прийшов на землю (В. Сосюра)

Вода зникла, і старезний просмолений дідів човен поплив по траві, по квітучому садку, кружляючи поміж кущів порічок (О. Довженко)

Дніпро спокійно шумить і реве, і хвиля берег миє (О. Довженко)

Коло багаття лежала купа прим"ятого картоплиння, і видно було глибокий слід від тачки (Г. Тютюнник)

На небі з хмар творилися темні хащі лісів, і в їхньому русі й розвої вчувалась хода весни (М. Стельмах)

Дощ не вщухає, і великі видовжені краплі зблискують чарівними барвами веселки (В. Вакуленко)

Стежка була покручена, проте хлопець ішов повною ходою, пригинаючись і струшуючи собі на шию й голову запашну росу (С. Васильченко)

Дуби чергувалися з соснами, і в вузькі прогалини поміж ними лилося струменями сонце (А. Мороз)

Важкі хмари облягли небо, й не було майже просвітку (О. Довженко)

Осінній вечір тихо догоряє, і золото спадає з ясенів (В. Сосюра)

То хмарка набіжить, то сонце вигляне яскраво-променисте (М. Рильський)

В тихому блакитному неводі полоскалось біло-ягідне сонце, а день тягнув невода все вище і вище, до зеніту (М. Хвильовий)

Нарешті запалили свічку, та вітер одразу її погасив (В. Канівець)

Посріблені ліси окуталися тінню, а небосхил горить і віти золотить (М. Рильський)

То заблистить самотня зірка, то сріблястим маревом вкриваються контури сизуватої хмари (А. Шиян)

Давнє горе не так болить, але ниють і давні рани (М. Луків)