Контрольна робота. Звертання. Вставні слова (словосполучення, речення)

Народе мій до тебе я ще верну... (В. Стус)

Чорнобиль сьогодні — своєрідний дозиметр нашої совісті (В.Дрозд).

Була весна весела, щедра, мила промінням грала, сипала
квітки (Леся Українка). 

На поля дороги і стежинки падають і падають сніжинки (Г. Кривда).

Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці, бо на вечорницях дівки-чарівниці (Нар. творчість).

Я вірю, рідна наша мово, що твоя сила воскресне, що ти розвинешся чудово (Б. Лепкий).

Мово рідна! Ти ж як море — безконечна, могутня, глибинна (С. Плачинда). 

Мій друже незнаний здалека, чи дійде до тебе цей вірш? (Б. - І.Антонич).

Ой ти дівчино, з горіха зерня (/. Франко)

Ой не шуми, луже, зелений байраче (Нар. творчість).

Україно! Ти моя молитва, Ти моя розпука вікова (В.Симоненко).

О краю мій, в ті грізні зими завжди з тобою ми були (В. Сосюра).

Прийди, весно, прийди, рясна, новим життям заграй (Олександр Олесь).

У світлиці стало видно, хоч голки збирай (Панас Мирний).

Відомо, кого вогнем пече, тому скрізь вода мріється (М арко Вовчок).

Палкими блискавицями, мечами хотіла б я вас виховать, слова! (Леся Українка).

Кожна наукова теза, безперечно, вимагає доказів.

Зміст цього поняття, на мою думку, треба уточнити.

Отже, сполучники поділяємо на сурядні й підрядні.

Розв'язати проблему допоміг би, мабуть, такий експеримент.

Диво дивнеє на світі з тим серцем буває!

Його репліки і пропозиції були якраз до речі.

Нарешті рушив пароплав, покірний волі капітана.

Певно руїну та буря зробила?

Повітря здається п’янким і прозорим.

Та ніч була на диво схожа.

На диво коло цього питання він найбільше морочився.

Він казав що не може мати ніякої насолоди від життя коли знає що поруч безправні забиті.

Дитина ... мріяти про високі результати в спорті.

Хлопець ... розчарувати стару.

Земля не ... жити без сонця.

Чи ... завелику одежу матимуть думки мої?

А Ярема страшно глянуть по три по чотири так і кладе.

Є вже люди на землі а то б не варто й жити що крізь щоденний труд уміють і любити і усміхатися і мислить і шукать.

Вона взагалі ніколи не могла примиритися з тим що квітку зривають.

Там батько плачучи з дітьми а ми малі були і голі не витерпів лихої долі умер на панщині.

Кущ здавалося і зимою зеленіє, бо коли танули сніги, то на світ пробивалося його цупке зелене листя, не змучене холодом, не скалічене морозом. 

Усе довколишнє здавалося їй перевитим піснями, веселими чи сумними, як буває пройнятий сяєвом сонця простір. 

Багатьом здавалося що й увесь півострів зараз палає в пожежах, адже куди не глянь – звідусіль шугає вогонь, тріщить, гуде в деревах, жаркий, агресивний. 

Широкі промені вдарялися об кам'яні плити, курилися золотим димом, від чого здавалося що все тут пливе, рухається, злітає в просторі. 

слово, яке виражає ставлення мовця до висловлюваного ним повідомлення

слово, що називає особу або предмет, до якого звертаються з мовленням

чуже мовлення, передане дослівно, без змін

розмова двох або кількох осіб

підметом

додатком

не є членом речення

означенням