Контрольна робота. Звертання . Вставні слова

Навіть весна посміхнулася зорям.

Будь ласка заспівай нам пісеньку веселу.

Ми безумовно раді зустрічі із теплою весною.

Отже травень завітав до нас у гості.

Усе довколишнє здавалося їй перевитим піснями, веселими чи сумними, як буває пройнятий сяєвом сонця простір.

Широкі промені вдарялись об кам’яні плити, курилися золотим димом, від чого здавалося що все тут пливе, рухається, злітає в просторі.

Кущ здавалося і зимою зеленіє, бо коли танули сніги, то на світ пробивалося його цупке зелене листя, не змучене холодом, не скалічене морозом.

Багатьом здавалося що й увесь півострів зараз палає в пожежах, адже куди не глянь – звідусіль шугає вогонь, тріщить, гуде в деревах, жаркий, агресивний.

Може доля й відгукнеться у темному гаю.

Ніхто не може світа пережити.

Всяке трапитись може на довгім віку.

Не все іще було, що може бути.

Що таке по-вашому життя?

Майже вас не розумію.

Хтось на радість людям викопав криницю.

Щось насправді чудне відбулося.

Кожна наукова теза безперечно вимагає доказів.

Отже сполучники поділяємо на сурядні й підрядні.

упевненість

джерело повідомлення

актуалізація уваги

ставлення до висловлюваного

слова ввічливості

Україно, хлопче, козаче

Насте, Катре, донечко

Людмило, зима, поле

Галю, Маріє, пані Тетяно

поширені й непоширені

прямі й непрямі

узгоджені й неузгоджені

прості і складені

До тебе, Україно, струна моя перша озветься.

До тебе, мій дорогий юний друже, приходять усе нові книжки, які відкривають безмежні обрії знань.

Микито, знов мою пораду ти забув і судиш про князів.

Пригадайте, мамо, те прощання край воріт, де сяяла роса.

Добридень тату мій і далі неосяжні прийміть любов мою й тепло пісень моїх

Ми зберегли тебе вкраїнська мово, щоб лютий ворог не поранив.

Пісне чому як той птах не летиш?

Ти зійди на гору брате і поглянь на схід: стали світлі наші хати і просторий світ.

Прийми мої вітання, Україно!

Виший мені, мамо, хрестиком сорочку, дай мені у віно долю золоту.

Мамочко, голубко, горлице в садочку, колискову пісню внуку заспівай.

Моє рідне село! Як же можна тебе не любити.

Журавлі, журавлики мої!Швидше повертайтеся додому.

Україно, сторононька мила, твоя воля, як зоря, сія.

Пробудись, коханий, вже іде весна, заспівай, жаданий, хай піде луна…

Тут верба-забіяка наплакала сліз повен двір, тут на голову падає небо, зболіле й кошлате.

Боже, молюсь, аби простив, бо я не можу без гір, і птахів, і трави…

Дай мені, моя матусе-хато, хоч краплинку сили криленят.

Добридень, хато! Будь завжди багата на радість, і на статки, й на добро.

Доле! Дай день, щоб напитись сонця, ніч мені дай — на зірки надивитися.

Погода на щастя видалася гарною.

Навіть могутні дуби застигли в мовчанні.

Сьогодні мабуть буде завірюха.

Без сумніву весна колись переможе зиму.

нібито, по-перше, на радість

як-не-як, наприклад, уявіть собі

до речі, без сумніву, на мій погляд

навіть, на жаль, між нами кажучи

Хоч на чверть кроку проте попереду.

Навіть медуза знає заздалегідь, що буде буря на морі.

Звичайно дорога нам теж не килимами буде вистелена.

А все-таки це ж на одній планеті.

Люди різне (...) про цей випадок.

У народі (...) мовчання це золото.

(...) людині властиво помилятися.

Брехню (...) різними словами, а правду тільки одним.

Того можливо, не знайду яслова, щоб наш прекрасний оспівати світ.

Пам'ятки української вишивки, на жаль, збереглися лише за кілька останніх століть.

І не вертайся, навіть, у знемозі, коли прямуєш по своїй дорозі.

Місяць хоче мабуть погрітись, суне в шибку свій блідий диск.