Контрольна робота за І семестр у 9-Б класі

Дорога, поросла бур’яном, круто піднімалась вгору.

На полі люди сіяли жито і овес, садили ранню картоплю та купчасту цибулю.

Затихло все, тільки дівчата та соловейко не затих.

Сичі в гаю перекликались, та ясен раз у раз скрипів.

Говорили про те, що волонтерська робота необхідна.

Світає, край неба палає.

Г. Сковорода закликав «Пізнай свій народ і себе в ньому».

Микола сказав, що він « Є швидшим за думку».

Пита земля мене, питають ріки: «Чи ти Вкраїни син?»

Ніжною рожевою пеленою вкривалися верхівки дерев, виграючи веселковими барвами під променями вранішнього сонця котре, прокинувшись, повагом сходило над землею.

Стрімка ріка, бурхлива, неспокійна, несла свинцево-сірі води, вплітаючи у них шовкове волосся дощу, билася об піщані береги які густо поросли ламким очеретом.

Непомітно підкрався погожий вечір, стих сердитий вітер, заблищала далека зірка, ще хвилина – і засяють ліхтарі, розсікаючи вечірню темряву.

Галасливі стрижі, здавалося, пірнали з кручі у саму річку і, ледь-ледь торкнувшись крилами води, знову здіймалися вгору, намагаючись долетіти в захмар’я і вхопити крихту веселки з небесного купола.

Зорі хлюпалися в небі, віддзеркалювалися у воді й кидали на землю невагомі тіні, які шелестливо й таємниче линули берегом, мов оксамитні крила.

Засинали старі сичі, перегукуючись між собою, та молодик зрідка пробивався крізь темно-сині волокнисті хмари, скоса позираючи на землю і знову кутаючись у чорне шмаття.

Був уже вечір і над хащами парку сходив великий повний місяць.

Лиш гул од копит степом котився та хліба шелестіли.

Нове століття вже на видноколі і час новітню створює красу.

Узявши до рук запилену скрипку Микола налагодив струни повів смичком і жалібна пісня прокотившись по хаті впилась у душу.

Проходять покоління по землі та кожне творчий слід свій залишає.

Над яром порослим ожиною та бузиною стояло невеличке село і прикрашала його нова церква.

Мрійливо вдивляючись у зоряне небо, таємниче, безкрає, Марічка линула думками туди, де блукало її серце, шукаючи стежину до коханого.

Укрита крапельками дрібної роси, виблискувала на сонці молода конюшина, де оселилася ціла родина сюркотливих коників.

Снігова хмара, розправивши важкі сувої над самою землею, трусила невагомим пір'ям скрізь, де були чорні прогалини.

Дівчина зніяковіла і, ховаючи очі, раз у раз смикала косу, сподіваючись, що батько не віддасть її нелюбові за дружину.

На Святвечір господар, вдягнувши найкраще вбрання, поштиво вносив у хату дідуха, що здавна був символом доброго врожаю, миру й злагоди в родині.

Після невдалого сватання Василь збайдужів до всього, усе частіше став заглядати у чарку, спав з лиця так, що й на люди вийти сором.

«Очисти серце, щоб прийняти мудрість, котра в підступну душу не входить», – писав М.Смотрицький.

В.Симоненко застерігав: «Можна все на світі вибирати, сину. Вибрати не можна тільки Батьківщину».

І.Срезневський писав, що «Без усякої іншої науки ще можна обійтися, а без знання рідної мови обійтися не можна».

Споряджаючи Корнія на ярмарок, Марічка сипала словами, мов горохом з решета: «Ось тобі карбованець, купи маленьке поросятко. Вигодуємо – на Різдво ковбаска буде».

«Степане, бережи себе, я чекатиму, – і затнулася, дивлячись на коханого: – Дозволь хоч надивитися на тебе».

«Ти, Михайле, — кажу — хоч би разочок на неї глянув, Бач. як вона до тебе світиться».

«Земле, земле, благословенна наша матінко! З року в рік даруєш ти свої щедроти. Чому ж цієї весни гніваєшся на нас? – шемрав старий, переминаючи в руках зашкарублу грудку, і, зітхтувши, додав: – Не буде дощу – пропаде все, згине».

«З-поміж усіх квітів, що ростуть у садку – щебетала Катря, складаючи букет з яскравих пишноголових айстр, що хилилися до самої землі – найбільше люблю чорнобривці».

«Яка тільки краса навколо!» – тішилася Степанида, ступаючи босими ногами по мокрій від дощу землі, ловлячи невагомі краплинки, які падали з листочків – «Так і хочеться укутатися небом і полинути далеко-далеко, аж за обрій».