Контрольна робота з української мови для учнів сімейної форми навчання. 9 клас. Пряма мова. Цитата. Складне речення. Складносурядне речення. Складнопідрядне речення. І семестр

Почувся знадвору чийсь тихий, проте знайомий голос.

Марко всього везе, та не знає, що діється вдома.

Розтривожений, він до самого ранку не склепив очей.

Похибки друзів, за винятком зради, ми повинні терпіти або виправляти.

Прийшла зима - і все заснуло навкруги.

Бігли назустріч хлопчик, окрилений радістю, та дівчинка.

Стрепенувшись, ліс задзвенів пташиними голосами.

Максим Рильський про творчість Остапа Вишні писав, що «він умів гриміти, як грім, і того грому боялись усі плазуни й негідники».

Іван Дзюба пише, що «причиною біди Стуса стало поетичне слово, бо за його ж слово його було тяжко покарано…»

Через холодні сніги і через роки неволі звертається Василь Стус до свого народу:

«Народе мій, до тебе я ще верну,

як в смерті обернуся до життя

своїм стражденним і незлим обличчям.

Як син, тобі доземно уклонюсь...»

Євген Сверстюк якось сказав про Василя Стуса: «Він обрав хрест, приготовлений його народові».

«Великий поет цілковито зник зі сцени – з’явився безоглядний одописець тирана», – В. Стус так охарактеризував творчість П. Тичини.

«Ви тепер ось учитеся, скрізь вам дорога, – рівним, спокійним голосом заговорила жінка. – а я у ваші роки далі своєї хати ніде не бувала».

«А хіба ви, тату, бачили ракету?», – смішливо подає голосок Тоня.

«Видно мені їх із самого неба: каже син, розглядаючи тополеве віття. – Славні топольки, гарно підросли».

«Не забув? – ставить він перед сином ґирлиґу, де на брейцарі викарбувана з дитинства знайома синові кудлата чабанська вівчарка. – 3 яких частин складається ґирлиґа, ану?»

«Приходять сусіди, весело гомонять, жартують, – «Що це, лоцманко, у тебе за син? Пороги затопив, синє море під материні вікна виплеснув».

«Не кузьки ви й не комахи, – хотів би відповісти їм льотчик. – І з найбільшої висоти бачу я ваші руки загрубілі та ваші обличчя, опалені вітрами, бачу вас у куряві чорних бур і в холодних дощах...»

«Діди й прадіди пішки ходили, хоч, мабуть, не один у душі сокола носив»: про щось роздумуючи засмучено каже батько.

«Кожне ягнятко через твої руки перейде, – ожвавів Демид, у якого де й глухота поділась. – Отару ведеш – не присядеш, усе попереду та попереду!»

Тоня, нахилившись до матері, шепоче їй у захваті: «Гляньте, мамо, у нашого Петруся гагарінська усмішка! Це в них тепер, видно, мода така...»

«Ракета така, як і його літак, – киває старий на сина й зауважує: – Опецькувата, блискуча... Викапаний літак, тільки крила обрубані».

То чого ж вам ще не вистачає? допитувався з щирим подивом приїжджий агітатор з портфелем. «П?» – а.

Бідолашний думала Єлька в присмутку стільки трудитись, і все намарне.

«П, – а, – п».

Вибачте розгубився Петро Мені, власне, нічого не треба. -- «П, – а: – П».

Переб’єшся, перебудеш, а далі в технікум на заочний влаштуємо заспокоював бригадир і тихенько прошепотів Всі ходи й виходи мені там відомі, допоможу.

«П, – а: – П».

Мамо, досить критики, не очорнюйте нашу світлу епоху зводить брови Микола та вигукує Звільняйте нам стіл для цілком позитивної діяльності... «П?» – а.

Годі, Павле спинила його бабця Йому завжди була потрібна блакитна троянда в синю вазу. «П, – а. – П».

Іван, їдучи в Індію, жартував Микола наш недарма ото пилюжинку впіймав у мікроскоп... «П, – а: –П…»

Може, вона теж поетка? каже навздогад Вірунька. «П», – а.

– Який тут Дніпро широкий! – захоплено вигукнула одна з дівчат, білолиця, жвава, з гострими плечиками. – Звечора, коли ми лягали спати, береги були зовсім близько, хоч рукою дістань... А зараз он як розступились...

– Широко, просторо, аж дух забиває, – озвалася інша й вигукнула: – Роздолля!

– Йдемо Самарською затокою, – пояснила найстарша з гурту. – Незабаром пороги.

– Пороги?, – студентки тісніше оточили свою подругу, збуджено, довірливо зазираючи їй у вічі. – Це ж так цікаво!.. Ті самі пороги?

– Ті самі... – відповіла вона. – Оце вже вони й починаються.

– Через те, Корнію, і на полігон тебе не пускають, що ти забіяка, а там люди мирні, – завершує чабан Горпищенко.

– Дарма що ото голова інеєм взялась, – додала Корніїха, – а на Центральній недавно так розбушувався, що дружинники й такого хотіли остригти, мені вже відбороняти довелось.

– Послухай Корнія, він тобі наплачеться. Звідусіль йому утиски, кривди, а як чарку вип’є, так сам перший у бійку лізе, – каже весело батько.

– Що ж я йому скажу? – посміхається льотчик. – Щоб дозволив вам із вівцями під бомби лізти?

– Скажи ти їм, Петре, – у тебе ж там повно дружків на полігоні. – хай не забороняють нашим отарам далі на їхні землі ходити.

Шумить і гомонить ріка обганяючи себе саму.

Ми сиділи в кав'ярні й обговорювали план заходів на жовтень.

В альбомі були давні студентські фотографії.

Дніпро найбільша річка України.

Життя не дає людині проблем які вона не може розв'язати.

Поблякли, але ще не зовсім згасли фарби вечірньої зорі.

Вітри, набравшись до знемоги бабиного холоду й сонячного тепла, танцювали на верхів’ях дерев.

Сади, омиті музикою згадок, ковтали пил міжселищних доріг.

Світ лежав перед нами, прекрасний і завжди новий.

Хтось чужий, маленький стояв, боязко озираючись, а на нього з усіх боків суворо дивились святі.

Над водами хитаються лози, схиляючи донизу свої віти.

Осики стояли вже зовсім голі, сумуючи за літом.

Давно уже відгуло, відцвіло літо.

Лелеки, що не вмістились на хаті, повсідались на ясенах, на грабах.

Повзуть холодні тіні ночі, і зорі дивляться на темне море.

Поет не боїться від ворога смерті, бо пісня про волю не може померти.

Та, але, а, бо, не то... не то, хоч... хоч.

І, або... або, як.. так, якщо..., то, хоч... хоч

Не тільки..., а й, зате, або, чи... чи, і (й).

Однак, через те що, проте, але ж, або... або.

... і ми занепокоїлись.

... передумала, мабуть.

... тому ми святкували без неї.

... вона нездужала.

... тому що була хвора.

але сонце вже осяяло виднокрай.

і випромінюють веселковий розмай.

милуючи око веселим сяйвом.

бо тільки займається на день.

ранок холодить оксамитові трави.

Крізь темну ніч шумів весняний дощ і в унісон із ним шуміли сосни.

Чи то солов’ї щебетали чи то трави співали квітами.

Трави пахли п’янко і сонце котилося понад полем колесом.

То соловей витьохкував то зозуля кувала.

Великих хмар не було на небі проте почав накрапати дрібний дощ.

Хиляться лози над річкою і верби торкаються вітами хвиль.

Квітує жито і ячмінь колос викидає.

Зеленіє молода травиця і перші весняні квіти посміхаються сонцю.

За селом шелестіли хліба і пахло полином.

Квітує земля і простори моря її голублять синіми вітрами.

Дунув вітер понад степом і сліду не стало.

Мабуть батько ще дужче посивів і мати дужче зігнулася.

Потім почали текти річечки по вулицях і стала парувати земля на сонечку.

Чого світання так ясніє в небі і ген сріблиться пісенька дзвінка?

У вікна дивиться степ і все спливає як безкінечне море.

Десь за комишами в озері крякають жаби і гуде бугай...

Цвіла у серці квітка й надив очі знайомий погляд.

Хиляться лози над річкою і верби торкаються вітами хвиль.

За селом шелестіли хліба і пахло полином.

Квітує земля і простори моря її голублять синіми вітрами.

Зеленіє молода травиця і перші весняні квіти посміхаються сонцю.

Квітує жито і ячмінь колос викидає.

Ураз труснуло всю світобудову і тиша впала на свічадо плес.

Чи то мій сон чи просто чорна магія чола.

Дмухнув вітерець і мрії ті пропали.

Ясно ще осіннє сонце сяє та холодом осіннім вже в повітрі потягає.

Заснули доли і полонина в тиші спить.

А голос стих і стало все похмурим.

Тепло було й вишні цвіли рясно.

коми 1 і 2 - при відокремленій обставині

кома 3 - між частинами складносурядного речення

коми 4 і 5 - при відокремленій прикладці.

коми 6 і 7 - при вставному слові

коми 8 і 9 - при однорідних членах речення

У нас батьки безстрашні і невпокорені і матері посивіли від сліз.

Срібен дощик проливається іскристо й веселка обіймає небокрай.

Козацьке сонце високо піднялось угору й зорі срібносяйно вкрили небо.

Мати дивилася на своїх дітей і її серце раділо.

Ніч за вікном та не хочеться спати.

Уже черемха, укрита ніжним мереживом, клубочилась піною цвіту і бузина ловила те пахуче шумовиння у весняному нестримному буянні саду піднісши вгору білі долоні.

Уже черемха, укрита ніжним мереживом, клубочилась піною цвіту і бузина ловила те пахуче шумовиння у весняному, нестримному буянні саду, піднісши вгору білі долоні.

Уже черемха, укрита ніжним мереживом, клубочилась піною цвіту, і бузина ловила те пахуче шумовиння у весняному нестримному буянні саду, піднісши вгору білі долоні.

Уже черемха, укрита ніжним мереживом, клубочилась піною цвіту і бузина ловила те пахуче шумовиння у весняному нестримному буянні саду, піднісши вгору білі долоні.

Уже черемха укрита ніжним мереживом клубочилась піною цвіту, і бузина ловила те пахуче шумовиння у весняному нестримному буянні саду, піднісши вгору білі долоні.

Чимось зарадиш людині і на душі легко весь день.

Давно закінчилася злива і хмари розійшлися.

Квітує жито і ячмінь колос викидає.

Озвався постріл над рікою і на коня схиливсь козак.

Чужих два слова в пісні буде і пісня вся тоді чужа.

Бліді на небі згасали зорі і вітер плутався в мережах верховіть.

Давно закінчилася злива і поступово хмари розійшлися.

Сяйливо блимає яснозорий сад і місяць тане в ночі на долоні.

А в житі стежка заповітна і перепілка не змовкає.

Настала весна і сад розцвів.

Люди спілкуються за допомогою емоцій, не вміючи ними керувати.

Лелеки, мабуть, були дуже стурбовані тим, що лелеченя не вчиться літати.

У полі коли-не-коли сюркне цвіркун або здалека донесеться крик перепела.

На подвір’ї стоїть хата з чорними вікнами, на землі чітко відбивається тінь присадкуватого верха.

Десь внизу засичала, заклекотіла вода, мов щось важке і живе покотилось по трубі.

Кучугури снігу, підталі з південного боку, дивовижно стали схожі на білих вовків, що сидять на задніх лапах.

Гасли вікна, бо вже синій день дивився крізь намерзлі шибки до кожної хати.

але небо ніжно голубе.

зачарувала погляд перехожих.

тихо спить у задумі гай.

так що незабаром прийдуть холоди.

квітами чарівно заясніла.

але від нього було здорово й легко.

хоча це не заважало почуватися здорово й легко.

від якого було здорово й легко.

бо сонце ще тільки сходило.

від нього було здорово й легко.

коли почало сходити золоте сонце.

хоч нас умовляли цього не робити.

аби до вечора повернутися додому.

що давно обріс цікавими легендами.

щоб сховатися від пекучого сонця.

Тоді тебе принесло, як сонечко зійшло.

Така віхола крутить, що світу не видно.

Листя горобини із зеленого стало жовтим, так що його важко було відрізнити від ягід.

Між зеленими килимами трав біліли ромашки, ніби хто розкидав білі шматки тканини.

Весна, яку ми чекали, прийшла на землю та в серця людей.

Опівдні день зупиниться на мить, щоб глянути на сонце в зеніті.

Здавалося, що в таємничості комишів хтось живе.

Погода стояла тепла й сонячна, так що природа раділа.

Сонце висушило блискучі сльозинки, які ще ранком котилися по пелюстках квітки.

Коли вітер прискорює ходу, він біжить або мчить.

Листя під кленом було схоже на гору печива, яке щедро посипали цукровою пудрою

Щука - річковий хижак, який полює на дрібну рибу в безмежних водних просторах.

Гості захоплено роздивлялися стіл, який було застелено майстерно вишитою скатертиною.

Дітлахи з підстрибом побігли в кінець греблі, яку було обсаджено густими вербами.

Радують око різнобарвні квіти, що ростуть на клумбі.

Знову бачу синицю, що перелітає з гілки на гілку.

Ледь-ледь тремтять губи, що посиніли від холоду.

Це був тільки сон, що наснився навесні.

Ми зустріли Степанову бабусю, яка купувала фрукти.

До кімнати весело вбігли близнюки, які міцно трималися за руки.

Надвечір ожили яскраві квіти, що прив'яли за день на сонці.

Угорі тужливо озвалися журавлі, які вже взяли літо на свої крила.

До годівниці прибігла сарна, яка потоваришувала з нашим козеням.

Мою увагу привернули комахи, що яскраво світилися серед трав.

Струмки народжуються високо в горах, де росами опадають тумани.

Сиджу і слухаю, як народжується вітер.

Уздовж дороги, що стелиться між ланами пшениці, упали разки жайворонкових пісень.

Нарешті лелеки обліпили хату так, що вона побіліла й зверху.

Над усім світом стояла така тиша, що було чути далекий плюскіт хвиль.

Дід говорить, що так співають лебедині крила.

Місяць пірнає в загустілу хмару, так що видніється лише срібний край.

Море так бадьоро хлюпає, що аж слухати любо.

Білий цвіт метелицею в’ється по галявині, бо його безжально зірвав вітер.

Хміль ще буйно зеленів, хоч навколо ліс мінився осінніми барвами.

...щоб не пропустити важливі деталі.

...хоча ми вже цей текст редагували.

...тому що тут дуже дрібно надруковано.

...що написано в підписаній угоді.

...коли підписуєте якісь серйозні папери.

Солодко слухати йому цю одвічну музику степу, що її ні на яких інших планетах не буде.

Казки, що почув від бабусі в дитинстві, живуть у душі все життя.

Гасне відгомін степової пісні, що розвіяв степовий вітер.

Там так глибоко, що наша дзвiниця пiрне!

Навіть сонце, що вже підкорило небо й землю, не мало сили її заспокоїти.

Я син землі, що родить хліб і мрію.

Щасливий тим, що я живу тобою, Вітчизна рідна – земле сподівань.

Так вдало маскував свої думки, що ніхто їх не помічав.

Кожна людина гордиться тим, що вона робить для інших людей.

Я не вірю, що триста років зраду вважатимуть доблестю.

Мирон обережно підступав до станції, де вже потяга не було.

Спинюсь я і довго буду слухать, як бродить серпень по землі моїй.

Дуже любив професор, коли перед Зеленими святами дівчата приходили у плавні зілля збирати.

Не поет, хто покидає боронить народну справу.

Зовсім не знав Петро, що й робити.

Молоді дубки в наївності своїй юначій зовсім не вірять, що незабаром ударять морози.

якщо, бо, наче, та

який, чий, і, як

немовби, неначе, або, аби

оскільки, неначе, бо, як