Контрольна робота з теми "Складносурядне речення"

А він теж усіх обнімав, цілував і, не втримавшись, на радощах таки заплакав (В. Малик).

Он красуються в траві ромашки, а там синіють запізнілі дзвіночки, а он горять пелюстки гвоздики (А. Шиян).

Подвір’я аж сяяло чистотою, і острівці квітів цвіли по ньому там і там (М. Красуцький).

Бігла стежка вдалеч і губилась, а мені у безтурботні дні назавжди, навіки полюбились ніжні і замріяні пісні (В. Симоненко).

Яка могла бути радість од волі, за якою чорною тінню стояла розлука? (В. Шкляр).

Великдень цього року пізнім видався, до свят зовсім із сівбою закінчили (У. Самчук).

Он вийшов з хати вечір-сивобров і на сопілку гра біля порога (І. Муратов).

Світанок розбудив птахів, і твій голос чується у їхньому співі (Г. Овсієнко).

коли ми повернулися з екскурсії.

і корабель підійшов ближче до скель.

й до кінця літа більше не здіймалася.

штиль радував матерів з дітьми.

кому на місці цифри 1

коми на місці цифр 1 і 2

кому на місці цифри 2

тире на місці цифри 2

Сад цвіте і кожна пелюстинка маму уподібнює на мить (М. Ткач).

Аж ось нарешті обізвалася кобза і заспівала скрипка (Ю. Яновський).

Перед наметом догоряла ватра і козаки сиділи на землі (Д. Павличко).

А хмара, як гуска, в ставочок пірнає і, мабуть, скубе молодий плавунець (Н. Горик).

Темніли стрілки щавлю та смачно вабила конюшина (В. Дрозд).

Земля ще спить і сниться їй весна, така квітуча, сонячна, рожева(Г. Дудка).

Проспівали на кутку півні й озвалося з лісу відлуння (К. Мотрич).

Дощ на світанку стих але за мить він перейшов у вариво огненне(В. Герасим’юк).

Латаття ніжилось в озерах, хитали ряску карасі.

На вечірньому небі потьмяніли й щезли сріблясті зірки.

Національна своєрідність зближує нації, а не роз’єднує їх.

Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки.

Хто своє носить, той чужого не просить.

Безконечні стежки скриті, інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі та хлюпають ними аж у краї неба.

Безконечні стежки, скриті інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі та хлюпають ними аж у краї неба.

Безконечні стежки, скриті, інтимні наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі та хлюпають ними аж у краї неба.

Безконечні стежки, скриті, інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі та хлюпають ними аж у краї неба.

Чимось зарадиш людині і на душі легко весь день.

Чужих два слова в пісні буде і пісня вся тоді чужа!

Озвався постріл над рікою і на коня схиливсь козак.

Закінчилася злива і хмари розійшлися.

Квітує жито і ячмінь колос викидає.

Знову яблуні цвітуть І лунає знайомий мотив.

Уночі спадали хмари куряви І затихав Путивль.

Знов зустріча земля годину літню І дерево пахучо зацвіта.

Під стріху вигнався соняшник І кручені паничі по ньому в'ються.

Де не-де біля вирв сивіє безводний полин АБО кущиться пахучий чебрець.

Пройшла гроза і ніч промчала.

Глянуть не встигнеш і вік промайне.

Зросли заводи і міста і відступили хащі.

Дунув вітер понад степом і сліду не стало.

Минуло чимало років і крила поважчали.

Старенька жінка вносила соломки і, вся залита сяйвом золотим, чогось палила у печі іконки, поцілувавши кожну перед тим.

Дорога зіп’ялася на невисокий перевал і круто збігла вниз по вапнистому білому схилу.

То наближаючись, то віддаляючись, але не стихаючи зовсім, гуркотіло й гуркотіло два трактори в полі.

Холодні зірки мерехтіли в темному небі, і нескінченний Чумацький Шлях простягся у вічність.

Народилося літо з дощів і холодних снігів, наполохано сіло в садочку під вишнею.

1

2

3

4

5

Козацький вітер вишмагає душу і я у ніжність ледве добреду.

Лиш гул від копит степом котився та хліба шелестіли.

А вже весна і знову серця щем і знов надія мертва оживає.

А літо йде полями і гаями і вітер віє і цвіте блакить.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть колосом шумлять.