Контрольна робота. Складнопідрядне речення 9 клас

Вже й хмара обтрусила рукава, а ліс ще довго переливає сріблясті кульки на долонях листя.

Навесні тут розливається вода, зеленіють, розвиваючись, дерева, прилітає птаство, зацвітають квіти в лугах.

А саме село розлягалось на узвишшях, довкола річки, озер та лугів, вкритих туманами.

Не може бути людина самотньою, якщо на землі живуть хліб і квіти.

але небо ніжно голубе.

тихо спить у задумі гай.

зачарувала погляд перехожих.

так що незабаром прийдуть холоди.

квітами чарівно заясніла.

Міг би він ще сказати як синова крилатість скрашує і його буденне чабанське життя.

Жаль неповторну швидкоплинну мить що зовсім непримітною зникає.

Я з тих країв де над Дніпром цвітуть шумлять гаї.

Це ж мій край, зелений, тополиний без якого й жити б я не зміг.

Кому пощастить побачити ці красиві квіти той запам'ятає їх на все життя.

Коли ми обминаємо липовий шлях і опиняємося у долинці нас оточує воркування струмків.

Із квіток цього виду гвоздики можна також одержувати ефірну олію яка придатна для виготовлення парфумів.

Солодко слухати йому цю одвічну музику степу, що її ні на яких інших планетах не буде.

Казки, що почув від бабусі в дитинстві, живуть у душі все життя.

Гасне відгомін степової пісні, що розвіяв степовий вітер.

Навіть сонце, що вже підкорило небо й землю, не мало сили її заспокоїти.

Там так глибоко, що наша дзвiниця пiрне!

Дівчина, чорнява та рум’яна, як калина, встала, щоб вискочити на берег.

Роззираючись, з теплотою згадала, як несподівано стріла тут Вадима.

Мама й тітонька довго не розуміли, з якого доброго дива хворій Софійці необхідно йти з дому.

Вікна завішували шторами через те, що сонце пекло немилосердно.

У холоднім передрозсвітнім повітрі чути, як підіймаються хвилі ароматів близького дня.

Денщик покинув смажити ковбасу і швидко переклав офіцерові те, що сказав Джмелик.

Робіть так, щоб українська школа стала школою виховання.

Коли ти боронитимеш волю й самостійність народу твого, ми повік шанувати тебе будемо.

Я так люблю життя, що хотів би прожити його до останньої хвилини.

І жалем серце запеклось, що нікому мене згадати!

Життя і мрія в згоді не бувають і вічно борються, хоч миру прагнуть.

Спочатку морок поліз із-поміж очеретів, а за ним дихнули озерця й купини білим туманом.

Десь внизу засичала, заклекотіла вода, мов щось важке і живе покотилось по трубі.

Тут цвіте бузків огонь, тут од квітів біло, синьо, тут місцина журавлина.

Кучугури снігу, підталі з південного боку, дивовижно стали схожі на білих вовків, що сидять на задніх лапах.

Небо було вкрите важкими, темними хмарами, за якими десь ховався місяць.

Вологе опале листя ранками ставало крихким, бо почалися заморозки.

А тиха пристань оживає: в артілях виспіли жнива, вантажать динь багряні кулі, і кавуни лежать поснулі, за човном човен підпливає.

А неба тут було так багато, що…

І осокір із явором говорить про те, що…

Людина відчуває свою слабкість тоді, коли …

Не поливай бур’ян у надії, що…

Я син землі, що родить хліб і мрію.

Я не вірю, що триста років зраду вважатимуть доблестю.

Щасливий тим, що я живу тобою, Вітчизна рідна – земле сподівань.

Так вдало маскував свої думки, що ніхто їх не помічав.

Кожна людина гордиться тим, що вона робить для інших людей.

Ялини - начебто не від світу сього, а від того білого засніженого світу, який має ще настати.

На кисличці ми побачили осиротіле гніздечко, дно якого було підбите шерстю.

Шептало старанно жував скошену вранці траву, між якою траплялись його улюблені конюшинки.

Віталій і Тоня перезиркувалися між собою, обмінювались усмішками, в яких зараз було щось схоже на таємницю.

І не збагну ніколи, як вмістилось моє життя в маленькім слові "хліб".

Людям потрібне лиш те слово художника, яке чарує, яке бентежить, яке здатне сколихнути і серце, і розум.

І все-таки, хоч як це дивно, є такі рослини, що надзвичайно спритно ловлять комах.

Коли набирають стяги епохи вітру й висоти, подумай, що світ змінити хоч трохи повинен ти.

Коли ми йшли удвох з тобою вузькою стежкою по полю, я гладив золоте волосся, як гладить милому волосся щаслива, ніжна наречена.

На полях скрізь пороблені грядки, між якими йдуть глибокі борозни, щоб по них стікала зайва вода.

Я люблю, щоб сонце гріло, щоб гукали скрізь громи, щоб нове життя будило рух і гомін між людьми.

Щось ласкаве, тепле, як ті світлі сльози, що їх він змив поцілунком з личка коханої, покотилося йому в душу.

Дівчина уважно розглядала своє відображення в дзеркалі: зараз була зима, й шкіра виглядала втомленою і сумною.

Небесні води густо злетіли на ниви в тінях сизої хмари, але сонце зараз десь близько засвітило веселку, і дощ перестав.

Пташки співали й свистали всюди по гаю так голосно та гарно, що все кругом неначе всміхалось.

Коли настає ніч тоді дивоцвітом цвіте степ.

Перед тим як поснідати Дмитро вийшовши на поріг голосно закричав.

І мати рідна не знає де мене доля чекає.

Де рідний край там і під ялиною рай.

У новій хатці кошенята почувалися так наче вилізли з ями на гору.

Ми йдем у світ нелегкими стежками, щоб він іскривсь, чистіший від роси.

Є в житті кожного народу часи, коли нікому ніщо не прощається, коли всяке добро або зло, зроблене людиною, падає на незримі чаші найтонших терезів історії.

І я співаю, наче в сні, про сльози в рідній стороні, і голос мій, як сурми мідь, не може битва заглушить.

Запала тиша, в якій, здається, зріло очікування сплеску нової радості.

Це буде там, де залізниця біжить, дзвенить кругом села, де у вечорах завод іскриться, де рідні і трава, і птиці, де наша юність протекла.

Хотіла б я піснею стати у сюю хвилини ясну, щоб вільно по світу літати, щоб вітер розносив луну.

Якщо ти людина, не називай людиною того, хто не дбає про народ.

Осінній ранок прислухається, як на городах шерехтять постарілі соняхи, як у садах гупають яблука, як на річці тривожиться перелітна птиця.

Зеленоочка ж забула вже й про мурашник, бо побачила маленького, але дуже серйозного жучка, який так уперто перелазив через бадилину, що весь час із неї скочувався і перекидався на спину.

якщо купимо квитки на потяг

незважаючи на люті морози

бо вже скучили за рідним містом

так що неодмінно відвідаємо музей Ханенків.

щоб краще дізнатися історію столиці.

мов пізньої похмурої осені.

бо сильний вітер їх щодуху відганяв.

неначе накочувалися величезні хвилі.

так що треба очікувати грозу.

щоб пролитися рясним дощем.

бо були щасливими.

щоби ненадовго повернутися назад.

хоч і швидко вони промайнули.

доки буду топтати ряст.

дарма що вони були дуже давно.

адже тренуєшся дні і ночі.

якщо до мети йтимеш упевнено.

коли докладатимеш зусиль.

так що пакуй валізи на чемпіонат.

хай як не стараються твої суперники.

оскільки вчора була сильна хуртовина.

хоча надворі була вже рання весна.

ніби лежала товста пухова перина.

тому що не була розчищена від заметів.

так що не можна було доїхати до міста.

1

2

3

4

5

1

2

3

4

5

У пісні розповідалось, як козак пішов у похід, як чекають його кохана та стара мати, як помирає козак і кінь несе додому звістку.

Багатий той, хто нічого не хоче мати понад те, що має.

Денне світло заходить через вікна на балкон, бо ті завжди відчинені, хоч ні господаря, ні господині, ні їхньої доньки немає вдома.

Не люблю я, коли рвуть квіти, бо мені тоді тяжко на серці стає.

Більше нічого не розпитувала дівчинка, хоч не все їй було зрозуміле, бо покликала її до себе та біла стежка, що кривулясто вилася, гублячись і виринаючи в травах.

Учені дослідили що жуйка не завжди є корисною.

Причина в тому що постійне жування гальмує процем мислення.

У того хто довго жує знижується рівень інтелекту.

Коли довго жуєш гумку то виділяється багато шлункового соку.

щоб пісня линула з вікон.

незважаючи на гамір та неспокій.

бо тепло там і затишно в душі.

як любить сонце посивілий дід.

де зростають діти.