Контрольна робота Складнопідрядне речення 9 клас

Всі слова на світі замалі, щоб дзвеніти з краю в край.

Дарма що стояло тихе сонячне безвіття, листя тріпотіло на деревах вздовж шляху.

Якщо взявся іти, кінця ти доходжай.

Дівчина, обсипана квітами, іде, немов пливе лебедонька

бо були вони щасливими.

хоч і швидко вони промайнули.

дарма що вони були дуже давно.

доки буду топтати ряст.

Я певен, що кожен творитиме добро.

Щоб дух двокрилля не схолов, у мені живуть і гнів, і радість.

Здається, що вже не вмістить людського стогону земля.

Тим загибелі нема, кому світять ідеали.

Хороший рибак по кльову мусить знати, як рибку звати.

Їдь, кобило, хоч три дні не їла.

Коли почав орати, то в сопілку не грати!

Робив старанно, так що не причепишся.

Купив чи продав, аби поторгувався.

Якщо обрид тобі хто, позич йому грошей.

Прославився, так що на люди вийти сором.

Не все другу знати, що на серці в себе мати.

як хвилюється в шторм море.

ніби солов'їха в гаю щебетала.

ніби в нашому ставку живе сом.

наче підручники видаватимуть завтра.

Нехай над світом тіні хмурі на зло їм ставимо життя.

В погожий день коли цвіте калина гуркоче в небі благодатний грім.

Там де мало горіхів і шишок білка заготовляє вдосталь грибів.

Виявляється що дорослі ведмеді дуже пристрасні математики.

Усе починається з дитинства, з колискової, з голосу материнської душі над колискою.

Лелеки повернулися до рідного гнізда і заходилися його лагодити.

За правду, браття, єднаймося щиро.

Опівдні насунулися хмари, які змусили все живе зачаїтися.

Верби, схилившись над тихим Дінцем, розчісують коси зелені.

Поет порівнює волю із золотом і твердить, що воно супроти волі - болото.

Сковорода вважав байку "мудрою іграшкою", що приховує внутрішню силу.

Світ ловив мене, та не спіймав.

Якби я зозулею летіла, то ліси посушила б своєю нудьгою.

Ти знаєш, що ти - людина?

Ростуть міста, яких не бачив світ.

Бачу, як поволі ясніє на сході.

Знайшовся такий, що дав волю, дав і землю.

Мені здається, що час іде чимраз швидше.

Розповідають, що він зчорнів після тої пригоди.

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

Я збагнула, що забуття не суджено мені.

З дороги видно було, як вився у низині кривульками глибокий та каламутний Прут.

У Січі був такий звичай, що кожен мусив коритися волі старшого.

Очерет шумів так, що дерева потопали у ньому.

Біліє гречка, наче хтось розіслав шматки полотна.

Ви чули, як шумлять бори у вересневі вечори?

Навколо стояла така тиша, що чути було золотий звук переджнивності.

А злива так само почала відходити, як і надійшла.

У полі ще лежав сніг, хоча весна брала своє.

Швидше в гай зелений, в поле, де повітрям тягне з гір.

Дороги, що ведуть до незнаних обріїв, завжди манили мене.

Може, вернеться з дороги пані, та ще мене за лінощі скарає.

Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися.

Я люблю, щоб сонце гріло, щоб гукали скрізь громи.

Розкажи, як за горою сонечко сідає, як у Дніпра веселочка воду позичає.

Певне, в кожного є заповітні пороги, звідки нас проводжали в життя матері.

Там, де Ятрань круто в'ється, з-під берега б'є вода.

Добре, що напроти його будинку знаходився сад, звідки долинали пташині голоси.

Я люблю, як буває, восени пахне яблуками в хаті.

Любив він вечори, коли сестра, примруживши очі, співала біля вікна.

Буває, що й новий птах стару пісню співає.

Пригадую вечір, коли мама заварювала чай з жасмином, який ми дбайливо збирали з бабусею.

Бузок, котрим були обсаджені стежечки, переліз на інше місце, щоб вільно там рости.

Народе мій, до тебе я ще верну, як в смерті обернуся до життя.

А на тому місці, де стояла тінь, широкою плямою сяяло сонце.

Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись.