Контрольна робота. Складнопідрядне речення

Ми ненавидимо чекання і все життя чогось ждемо

Все спить,однак вже я не сплю.

Все,що відбувається у природі,має свій смисл

Спалахнув вибух,але скеля стояла

Я люблю,як.буває,осінню пахне яблуками у хаті.

Чимало смутку осені позичив цей день,що вийшов на дорогу ранню.

Вабить знов мене Чумацький Шлях,що осінні перетнув сузір"я.

Люблю похмурі дні,коли сизі хмари ледь пробиваються крізь проміння золоте.

Люблю,коли напне весняний ранок понад тобою світлі небеса.

Ви чули,як плачуть тополі,гілки простягаючи голі?

Під голубими свіжими грудочками землі чорніло старе химерне письмо,яким тепер не пишуть до людей.

Зорі галактик із глибин всесвіту цілу ніч прислухаються,як зачіплянські коники цвірчать.

Біжить стижина в сад у зарості малини,яка дозріла вже і запахом п"янить.

Ніколи не знаєш,що подарує берегові розхитаний пароплав.

Серпневе сонце стирало бруд з білих хаток,мережило чорні шляхи,що гналися в поле.

Сонце ховалось за межигірський бір,котрий од того став ще чорніший.

Видно далеко і чути навколо,ніби зникли всі кордони.

Показався місяць з-за гори - повний,червоний,неначе в бані парився.

Якби оті проміння золоті у струни чарами якими обернути,я б з них зробила золотую арфу.

Темно,душно,парно,як буває душно і парно літньої ночі перед дощем.

Соняшники високо попіднімали свої жовті голови,щоб погрітися на сонці.

На небі збиралися великі хмари,так що можна було сподіватися дощу.

На морі ставало темно,тому що з берега насувала важка чорна хмара.

Десь об груди землі розбиваються лебеді,щоб училися вірності люди у них.

Де колись стояла повітка,там тепер давні вербові кілки стали товстими та здоровими вербами.

Коли сонце золотим червінцем викотилось на блакитний поділ,чари ночі разом розтанули.

Після дощу вода в бухті скаламутніла,бо в неї з острова нанесло намулу.

У червневі надвечір"я хмари несподівано просвітлилися,ніби хто побілив їх молоком.

Десь далеко у полі раптом спалахнуло яскраве світло,ніби так хтось викликав із-за обрію сонце.

Де обрії гойдалися вітрами,осінній ранок барви розливав.

На леваді за верболозами зібралося стільки синяви,що можна в ній брести по коліна,як водою.

Навкруги так тихо,що росинка з листя не зрониться.

Глуха тривога стукає в серце,наче хоче туди увійти.

Хотілось упасти на зелений килим і вічно слухати,як срібно журиться сопрано в левадках.

Бджолина сім"я над гречками гула,щоб медом іскрилися соти.

Людина недаремно прожила вік,якщо посадила хоч одну деревину.

Земля здавалась би пусткою,якби не шелестіли сосни та дуби.

Якби я була зіркою в небі,я б не знала ні туги,ні жалю.

Наша мить - це краплина,в якій віддзеркалилась вічність.

Долиною повилась річечка,наче хто кинув нову синю стрічку на зелену траву.

На небі збиралися великі хмари,так що можна було сподіватися дощу.

Навкруги так тихо,що росинка з листя не скотиться.

Гарячого білуватого світла ллється так багато,що ріже очі.

Я сюди не раз приходив літом,щоб почути хвиль дніпрових спів.

Ніколи не зупиняйся по дорозі до великої мети,незважаючи на те що у вас не все виходить.

Наше суспільство винне,що не достатньо дбає про чистоту довкілля.

Коли з теплом дбаєш про природу,то й вона любить тебе.

Щоб сміттю дати друге життя,у цивілізованих країнах його сортують.