Контрольна робота. Складнопідрядне речення

Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.

У комірці все стояло так, як він покинув.

Звали його Сіроманцем, і він був найстарішим вовком у світі.

Так міркуючи, Олег рішуче попрямував додому.

Я не вірю що непорядком можна дійти порядку.

Де старий спотикнеться там нехай молодий добре напнеться!

Там де вітер шарудить бузиновий цар сидить.

Вона все співала та співала доки не сховалась на леваді у вербах.

щоб поглибити знання з історії.

який завтра презентуватимуть на уроці.

бо хочуть дізнатися більше про органи державної влади в Україні.

так що зможуть краще засвоїти матеріал з біології.

Незабаром з’ясувалося, що цієї зустрічі доведеться чекати довго.

Нам уже повідомили, що в той район вилетіла пошукова група.

Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців.

Птах піднявся так високо, що знову перетворився на цятку.

якщо купимо квитки на потяг.

щоб відвідати родичів.

бо тато має там невідкладні справи.

так що неодмінно прогуляємося площею Ринок.

незважаючи на тимчасові фінансові труднощі.

Коли я зайшла в дім, бабуся гукнула мене.

Був день, коли ніхто не плаче...

Душею відчував, коли в когось яка біда.

Я добре пам’ятаю ранок, коли вперше за кілька десятиліть

літературної роботи відчув себе «генієм».

Радість у її очах мала синій колір волошок на яких іще не протряхла роса.

Тепер Юрко не сумнівався що господар знав про незнайомця.

Хоча було ще дуже рано на пероні вже стояли пасажири...

Там де синя Десна між лугами струмить у дрімучім бору біла хатка стоїть.

Бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег (М.Коцюбинський).

Я розпадаюся тоді в чуття і не можу опертися настроєві сумному, мов креповий флер, якого позбутися мені не так легко (О.Кобилянська).

Тільки арештант, тільки той, хто має надлюдське терпіння і надзвичайну волю, може проробити таку роботу (Іван Багряний).

- Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало (О.Довженко).

І росло ще, пригадую, багато тютюну, в якому ми, маленькі, ходили, мов у лісі, в якому пізнали перші мозолі на дитячих руках (О.Довженко).

А ввіччю, либонь, стояв відтворений образ того, хто не здався, хто лишився таки там (Іван Багряний).

А вдень я здригався, коли чув за собою тінь від людини, і з огидою слухав ревучі потоки людського життя, що мчали назустріч, як дикі коні, з усіх городських вулиць (М.Коцюбинський).

Була вже майже укінченою артисткою і працювала саме над одним образом, який хотіла продати і поїхати до Італії, щоб побачити тамошню штуку та найти й собі дорогу до неї (О.Кобилянська).

Ось туди, де ти пообморожував ноги й легені, де ти, врешті, в біді та злиднях, серед страхітливих пригод і азіатських турбот дочасно склав свої бурлацькі, ревматичні кості (Іван Багряний).

Вчилася музики, і язиків, і прерізних робіт ручних, ба — і все інше, що лише можна було, забирала я в себе, щоб стало колись капіталом і обернулося в хосен (О.Кобилянська).

Влітку дід частенько лежав на погребні ближче до сонця, особливо в полудень, коли сонце припікало так, що всі ми, й наш кіт, і собака, і кури ховалися під любисток, порічки чи в тютюн (О.Довженко).

Коли лежиш в полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне (М.Коцюбинський).

Як неприємно, коли баба клене або коли довго йде дощ і не вщухає (О.Довженко).

Здезорієнтовані пасажири відчувають, що щось не гаразд, що щось у світі чудне діється... (Іван Багряний).

Я дуже щасливий, що стрічаюсь з ним тут, на просторі, де ніхто не затулить його обличчя... (М.Коцюбинський).

Образ, над яким працювала невсипуче з розгорілими щоками, яким була перейнята до глибини душі, була велика копія образу Корреджо "Віроломна" (О.Кобилянська).