Контрольна робота . Складнопідрядне речення.

Чорні хмари грізно насувалися закриваючи обрій.

Дитина стоїть пильно дивиться то на батька то на матір.

Він пишався тим що був сином своєї країни.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть.

Мамина хата стояла на краю села ошатна біленька завжди в квітах.

і зігріває все навколо

освітивши і поле, і ліс.

воно пускає навколо пустотливі іскорки.

хоча навколо біло-біло від іскристого снігу.

а над полями та над нивами вітер грається.

Виходить, уже не мертвий ліс, бо лебеді принесли на своїх крилах весну і життя!

Поглянь: який то світ кипить, блакитно-синьо-срібно-сірий.

Страшно безсило малим чути себе перед смертю, але страшніше, коли ні за що вмерти!

Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе.

Ніколи в бурі не загине той, хто Прометея має дух.

І не збагну ніколи, як вмістилось моє життя в маленькім слові хліб.

Важко переоцінити вплив, що його справив на перебіг української історії Богдан Хмельницький.

Весна роз’ятрить вашу печаль, щоб мчати туди, де залишились подекуди сніги.

А де нема любові і страждання, там не живе, не б’ється і життя.

Хто риє яму іншому, сам упаде до неї.

Єдиний мій, найкращий в світі, змилуйся, бо спалиш мене пристрастю дотла

Здається вічністю буття маленька мить, перед якою навіть смерть безсила

Лиш хто народу рідного не любить, піде по світу тихим жебраком і ,просячи, до щастя шлях загубить.

Гарна та хата, що добрими людьми багата.

Не брудни джерела, з якого часом п'єш воду.

І де в світі тая сила, щоб в бігу його спинила.

Море так бадьоро хлюпає, що аж слухати любо.

Так літував Іван в полонині, аж доки вона не спустіла.

Благословен, чий труд прекрасний життя здіймає із руїн.

Куди голова задумає, туди ноги понесуть.

Хвойні не скидають свого вбрання на зиму тому що їхні листочки-хвоїнки випаровують мало води.

День сонячний і прозорий і хочеться щоб йому не було краю.

Я довго лежу і слухаю як дзвонить у такт дзвонів степу моє серце.

У верховіттях вітер колобродить сумує стежка дичками внатрус.

Тримаючи в руках серпа на якому вогко зблискувало сонце мати ступала над галузиною струмка і об її ноги билось волоття трави.

І тільки тих поважають мільйони, хто поважає мільйони „я”.

Те, що було, минулося і знову не буде.

Пахне, кажуть, ромен гіркотою, наче пізня дівоча любов.

Я знову згадав ті хвилини, що душу п’янили мою.

Хай сторінки мої нерівні й незграбно зверстані рядки, бо в книгу дні мої мандрівні життя вписано од руки.

Жнива найменше схожі на народ, хоч і вінчають битви переможні.

Треба нахилитися, щоб з криниці води напитися.

Принишкли хати, наче присіли до землі.

Щасливий, хто сни має милі.

На небі збиралися великі хмари, так що можна сподіватися дощу.

так що маємо його цінувати.

для оптимістів.

хоча трапляються перешкоди.

тому що перед нами безліч можливостей.

оскільки ми самі можемо його змінити.