Контрольна робота «Складні речення з різними видами зв’язку»

Вітер підганяв їх на снігових белебнях, але як тільки вони скочувались в яр, Сіроманцеві доводилось похекати і попріти. 

Я довго лежу і слухаю, як дзвонить у такт дзвонів степу моє серце. 

Михайло якраз натрапив на ту розмову чи суперечку, встряв у неї й почав доводити інспекторові, що він не має права лаяти учнів, і сказав щось образливе для самого інспектора. 

Проте маленька пташина, ця пухнаста кулька життя, що майже цілком уміщалася в моїй жмені, виявилась завзятою  і не хотіла без бою віддаватись. 

Я так захопився літніми принадами, що перестав співати й забув навіть, що стою в церкві. 

Мати, що якраз готувала сніданок, мимоволі задивилась на ранкове світило: нічого кращого в світі немає за схід сонця!

Пам'ять наша – глибокий чарівник колодязь, на дні якого затонуло синє небо. 

Букет півоній, які мати несла в руці, поширював п’янкий запах – власне, в руках її наче вигойдувався букет тонких пахощів. 

В темряві подеколи траплялись ягоди, вони проходили мимо дивною сповільненою ходою, і їм здавалося, що вони ступали по дні великої прозорої річки. 

І хоч зараз гудки вже відмінено, проте Вірунці й досі вони часом озиваються в душі, адже під спів цих гудків привело її кохання на Зачіплянку. 

А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимий смичком провів по синьому піднебессі, по білих хмарах, і вони забриніли, як скрипки. 

Вишнево-яблуневі садки, ще сьогодні зранку такі змерзлі, подобрішали, потеплішали, й село звеселіло, людські обличчя погіднішими стали. 

Я слухав рідну пісню, рідну мову, й вона лилась струмком, у якому переплелися запахи калини, чебрецю, лепехи.

Огонь пішов по жилах хлопця, й він ясно одчув в собі, ніби од сну пробудившись, одчув творця, художника.

Зелене безгоміння в полі, на обрії завмерла не хмара, а кінь із вершником, що тримає перед собою голубого списа. 

Зростала певність, що все скінчиться добре, –  і Соломія зазнає ще щасливого життя.

Глибока ніч цілою вагою налягала на груди та не давала дихати, а думки несміло знов мацали мозок, ворушились і розгортались.

По чорній річці поміж білими берегами прудко пливе човен, тане вдалині й обертається в цятку; за ним несе вода дру­гий, порожній, хлюпає в його білі боки і фарбує їх у чор­ний колір.

Гарний сильний голос співав на воді, все наближаючись, все зміцнюючись, і турки заслухались.

Соломії було якось особливо весело і легко сьогодні на душі, так здорово дихалось морозним повітрям, усе погане, що було в житті, відсувалося назад, блідло.